Білий Зуб = White Fang

І, звiсно, матерi, занепокоенiй, що вовченята весь час лiзуть до виходу з лiгва, найбiльше доводилось морочитися з сiрим.

З кожною дниною сiре вовченя гострiше вiдчувало чари свiтла. Воно весь час пускалося в мандри на цiлий ярд до виходу, i завжди мати вiдтягала його назад. Воно не знало, що то був вихiд. Воно взагалi нiчого не знало про виходи з одного мiсця в друге. Воно не знало нiякого iншого мiсця, крiм свого, отже, й гадки не мало йти кудись. Для нього вихiд з печери був лише стiною – стiною свiтла. На його крихiтнiй землi ця стiна була сонцем.

Вона вабила його, як свiчка вабить нiчного метелика. Воно весь час силкувалося дiстатися до неi. Життя, яке так швидко розквiтало в ньому, тягло його до стiни свiтла, бо то був единий шлях, яким йому судилося пiти. Хоч саме вовченя цього не знало. Воно не знало навiть, що за стiнами лiгва щось е.

Одне тiльки в стiнi свiтла здавалося йому чудним. Його батько (воно вже знало батька, як схожого на матiр мешканця його оселi, який спить коло самого свiтла й приносить м'ясо) звичайно йшов прямо в далеку бiлу стiну й щезав.

Для сiрого вовченяти це було загадкою.

До бiлоi стiни мати його не пускала, коли воно наближалося до темних, то натикалося нiжним носом на щось тверде. Це було боляче, i пiсля кiлькох невдалих спроб воно припинило своi розвiдки. Не роздумуючи над цим, воно вирiшило, що зникати в стiнi – це особлива властивiсть батька, так само, як властивiсть матерi – молоко й напiвперетравлене м'ясо.

Сiре вовченя не вмiло думати, принаймнi так, як думають люди.

Його мозок працював тупо. Але висновки його були такi ж швидкiй яснi, як у людини. Воно сприймало враження, не питаючись, чому це i для чого. У нього був свiй спосiб визначати явища. Йому було байдуже, чому щось трапилось, а досить було знати як. Отже, ударившись кiлька разiв об задню стiнку носом, воно зрозумiло, що не може щезнути крiзь неi, а от батько може. Але його зовсiм не мучило бажання довiдатися, яка ж рiзниця мiж ним i батьком. Логiка й фiзика недоступнi були його мисленню.

Як i всi сини пустелi, воно рано пiзнало голод. Настав час, коли не те що м'яса, а навiть i молока не стало в його матерi. Спочатку вовченята пищали й скiмлили, але здебiльшого дрiмали. Незабаром iх обгорнула голодна сплячка. Минули днi завзятоi гризнi й бiйок. У лiгвi не лунало бiльше молоде гарчання. Скiнчилися й мандрiвки до далекоi бiлоi стiни. Вовченята спали, i життя в них поволi завмирало.

Одноокий був у розпачi.