Білий Зуб = White Fang

Зустрiчав вiн тут i щенят, що попiдростали за цей час, i дорослих собак, якi тепер не здавалися йому такими великими й страшними. Вiн уже iх майже не боявся i походжав серед зграi з легкою безтурботнiстю. Це почуття було для нього нове й приемне.

У селищi жив старий сивий пес Безiк. Ранiш йому треба було тiльки вискалити зуби, як Бiлий Зуб, зiщулившись вiд страху, чимдуж тiкав.

Вiд нього Бiлий Зуб довiдався колись про всю свою нiкчемнiсть i саме пiсля зустрiчi з Безiком почув тепер у собi велику перемiну.

Тим часом як Безiк з лiтами все слабiшав, Бiлий Зуб тiльки вбивався в силу.

Бiлий Зуб випадково дiзнався про своi новi взаемини з собачим свiтом. Це сталося тодi, коли iндiанцi розбатовували щойно забитого лося. Вiн потягнув собi копито й кусок ноги, на якiй було ще трохи м'яса. Вiдбiгши вiд собак, що гризлися за кожну кiстку, вiн заховався в кущах i взявся було iсти, коли раптом на нього накинувся Безiк. Недовго думаючи, Бiлий Зуб двiчi куснув його й вiдскочив геть.

Безiк був украй здивований зухвальством i швидкiстю атаки. Вiн стояв i спантеличено дивився на Бiлого Зуба й на сиру червону кiстку, що лежала мiж ними.

Безiк був старий пес i вже зазнав на своiй шкурi силу молодих собак, з яких вiн так любив знущатися. То була гiрка пiлюля, але вiн через силу ковтав ii, прикликаючи на помiч усю свою мудрiсть. Коли б з ним трапилось отаке в минулi днi, вiн у поривi справедливого гнiву вмить насiв би на Бiлого Зуба.

Але тепер сили вже зраджували його i вiн не смiв собi цього дозволити. Вiн тiльки люто наiжився i грiзно, поверх жаданоi кiстки, подивився на Бiлого Зуба. А той, охоплений ураз знайомим страхом, знiтився, зiв'яв, мов маленьке щеня, i вже подумував, як би утекти, не зазнавши ганьби.

І тут Безiк схибив. Коли б вiн обмежився грiзним поглядом на ворога, все було б гаразд. Бiлий Зуб, надумавши вiдступати, таки вiдступив би, i м'ясо дiсталося б старому. Але Безiк не схотiв чекати.

Вiн був певний, що перемога за ним, i ближче пiдiйшов до кiстки. Коли вiн нахилив голову й безжурно обнюхав здобич, Бiлий Зуб злегка настовбурчився. Навiть i тодi ще для Безiка не пiзно було врятувати становище. Коли б вiн просто став над кiсткою з пiднятою мордою i ще раз гнiвно глянув би на Бiлого Зуба, той неодмiнно утiк би. Але свiже м'ясо шибонуло йому в нiс: вiн не стерпiв i вiдкусив шматочок.

Це вже було занадто.