Пригоди Гекльберрі Фінна

Я дуже натоптав бiля хатини, коли стiльки разiв пролазив крiзь пропиляну дiрку та повитягав стiльки речей. Треба було якнайкраще тi слiди приховати, отож я старанно розрiвняв пiсок i притрусив пилом, щоб не видно було тирси. Потiм я вставив випиляний шмат колоди на старе мiсце й пiдклав пiд нього два каменi, а одного припасував збоку, бо колода була трохи крива i не торкалася землi. Не знавши, що шмат колоди випиляно, ви за кiлька крокiв нiколи б того не помiтили, до того ж дiра була в заднiй стiнi хатини i навряд чи кому спало б на думку ходити там та роздивлятись.

Я обережно ступав по травi до самiсiнького човна, щоб не залишити нiяких слiдiв. Потiм вирiшив iще раз оглянути все довкола. Зупинився на березi й подивився, що дiеться на рiчцi. Усе спокiйно. Тодi я взяв рушницю й подався до лiсу – хотiв пiдстрелити птаха, коли це раптом де не вiзьметься дике порося: свинi хутко дичавiють у наших краях, якщо, бува, заблукають сюди з якоiсь ферми.

Я вбив те порося i потяг його до хатини.

Взяв я сокиру й виламав дверi, причому намагався розбити iх та потрощити на цурпалки. Потiм внiс порося до хатини, пiдтяг його ближче до столу, перетяв йому сокирою горло й поклав на землю, щоб витекла кров; я кажу «на землю», бо в хатинi була тверда, втоптана долiвка, а не дощана пiдлога. Ну, а далi взяв я старий мiшок i наклав у нього камiння, скiльки мiг донести, й потяг того мiшка вiд забитого поросяти до дверей, а звiдти лiсом до рiчки та й кинув у воду; вiн так i шубовснув на дно.

Вiдразу ж було знати, що тут щось тягли по землi. От був би зараз зi мною Том Сойер! Я знав, що вiн зацiкавиться такою пригодою й зумiе прикрасити ii. Нiхто не мiг би дорiвнятися Томовi Сойеру в таких справах.

В кiнцi я висмикнув у себе жмуток волосся, добре закривавив сокиру, прилiпив те волосся кров’ю до обуха та й жбурнув сокиру в куток. Пiсля того обгорнув порося полами своеi куртки (щоб не капала кров), узяв його поперед себе й понiс, а коли я вiдiйшов далеченько вiд хатини за водою, то кинув порося в рiчку.

Тут менi набiгла нова блискуча думка. Я дiстав iз човна мiшок з борошном та стару пилку й вiднiс iх до хатини. Поставив мiшок на старе мiсце i прорвав у ньому знизу дiрку пилкою, бо нi ножiв, анi виделок у нас i в заводi не було – батько, коли куховарив, користувався своiм складаним ножем.