Пригоди Гекльберрі Фінна

– Нi, – сказав я, – я трошки передихну та й пiду далi. Я не боюся темряви.

Господиня вiдказала на те, що не вiдпустить мене саму такоi темноi ночi; скоро вже, години за пiвтори, мае повернутися додому ii чоловiк, i вiн мене проведе. Потiм вона стала розповiдати менi про свого чоловiка та про тих родичiв, що живуть вище по рiчцi, й про тих, що живуть униз по рiчцi, й про те, що iй iз чоловiком жилося багато краще, поки вони не переiхали сюди, i чого вони переiхали! Тепер уже бачать, що помилилися, але тодi чомусь цiну взнаеш, коли його втеряеш… та й пiшла, пiшла говорити; я вже подумав, чи недаремно я мав надiю вивiдати в неi, що дiеться в нашому мiстi, але нарештi вона добралася й до мого батька, до того, як мене вбито, – отодi я добре наставив вуха, щоб не прогавити жодного слова з ii теревенiв.

А набалакала вона менi три мiшки гречаноi вовни: як ми з Томом Сойером знайшли дванадцять тисяч доларiв (тiльки в неi чомусь виходило двадцять), а тодi перескочила на мого батька й сказала, що вiн п’яниця й волоцюга i що я також був волоцюга, i врештi заговорила про вбивство.

Я запитав:

– Хто ж це зробив? Долетiли й до нас у Гукервiлл чутки про те вбивство, та тiльки ми не знаемо, хто саме вбив Гека Фiнна.

– Е, тут у нас теж багато хто хотiв би про те дiзнатися. Декотрi думають, що старий Фiнн сам i вбив.

– Та що ви кажете!

– Спочатку майже всi так думали. Старий так i не довiдаеться, що його трохи не лiнчували. Проте до вечора передумали й вирiшили, що його вбив утеклий негр на iм’я Джiм.

– Таж вiн…

Я зупинився, збагнувши, що краще буде, коли я помовчу. А жiнка торохтiла й торохтiла i навiть не помiтила, що я щось сказав.

– Цей негр утiк тоi самоi ночi, коли вбили Гека Фiн-на. Тож за нього обiцяють нагороду – триста доларiв. І за старого Фiнна також обiцяють нагороду – двiстi доларiв. Старий, бач, прийшов до мiста вранцi пiсля вбивства, розповiв про те злочинство i разом з усiма iздив рiчкою, коли шукали Гекове тiло, якого так i не знайшли, а потiм десь зник.

Того ж таки вечора його мали лiнчувати, а вiн, бач, узяв та й втiк. А на другий день виявилося, що й негр дременув; його нiхто не бачив вiд десятоi години тiеi ночi, коли вбили Гека. Ну, то почали, бач, покладати грiх на нього; i в той час, коли всi, здавалося, взяли новий слiд, раптом вертаеться старий Фiнн, iде простiсiнько до суддi Тетчера, здiймае там бучу i вимагае, щоб той дав йому грошей – влаштувати лови на того негра по цiлому Іллiнойсу.