Пригоди Гекльберрі Фінна

Чом же ти не сказав того ранiше? Ми триматимемо iх у себе, поки вони дадуть викуп, триматимемо аж до смертi; тiльки ж доведеться панькатися з ними – годуй iх та пильнуй добре, щоб, бува, не повтiкали, хай iм усячина!

– Ну й вигадаеш отаке, Бене Роджерсе! Як же вони зможуть утекти, коли iх пильнуватиме вартовий? Та вiн же вмить дасть iм залiзного бобу з’iсти, тiльки-но вони пальцем поворухнуть.

– Вартовий! Добре, нiчого казати! Виходить, комусь iз нас доведеться сидiти цiлу нiч та не спати тiльки для того, щоб iх устерегти? То була б уже чистiсiнька дурiсть! А чому б нам не взяти добрячоi ломаки та не врiзати iм того викупу по головi, тiльки-но вони ступлять сюди?

– А тому, що в книжках цього не написано – саме через те.

Слухай-но, Бене Роджерсе, хочеш ти робити все, як потрiбно, чи не хочеш? Чи ти думаеш, що тi люди, якi пишуть книжки, не знають, як саме слiд чинити? Чи ти думаеш, що можеш iх повчити? Покинь, хлопче! Нi, сер, ми вже будемо викупати iх так, як то годиться.

– Ну, й добре.

Я згодний на все; тiльки ж менi здаеться, що той звичай якийсь дурнячий… Скажи-но, а жiнок ми теж будемо убивати?

– Ех, Бене Роджерсе, коли б я був такий невiглас, як ти, я б уже краще помовчав. Убивати жiнок? Ну й чого ж то iх убивати! Адже ж у жоднiй книжцi не знайдеш такого. Жiнок мають приводити сюди до печери й поводитися з ними якнайчемнiше; не встигнеш огледiтися, як вони в тебе закохаються й самi не схочуть повертатися додому.

– Гаразд, коли так, то я згодний, та тiльки все те нi до чого.

Скоро в нашу печеру напхаеться така сила-силенна жiнок та всякого люду, який чекатиме на викуп, що в нiй не лишиться мiсця для самих розбiйникiв. А втiм, шквар далi, я бiльш не маю що казати.

Маленький Томмi Барнс на ту пору вже заснув i, коли ми його розбуркали, перелякався, розрюмсався, почав проситися додому, до своеi мами, i сказав, що йому вже пере-хотiлося приставати до розбiйницькоi ватаги.

Усi давай iз нього глузувати й дражнити його ревою, а вiн розiзлився i погрозив, що зараз же пiде та й викаже всi нашi таемницi.

Але Том дав йому п’ять центiв, щоб вiн утихомирився, i сказав, що зараз ми всi пiдемо додому, а на тiм тижнi зберемося i тодi вже обов’язково когось пограбуемо i вб’емо.

Бен Роджерс пояснив, що вiн не може часто втiкати з дому, хiба що тiльки по недiлях, то чи не можна б розпочати грабування з найближчоi недiлi; але всi хлопцi вирiшили, що грiх братися до такого дiла в недiлю, тож нема про що й балакати.