Замок

Нарештi пара трохи розсiялася, i К. змiг роззирнутися довкола. Виглядало на те, що сьогоднi всi милися. Бiля дверей прали. Але пара виповзала не звiдти, а з iншого кутка, де у величезних дерев’яних ночвах, завбiльшки зо два лiжка, таких великих К. ще не бачив, у паруючiй водi купалися двое чоловiкiв. Та ще бiльша несподiванка чекала на нього в правому кутку. Причому важко було збагнути, вiд чого виникае вiдчуття несподiванки. Слабке свiтло заснiженоi вулицi просочувалося крiзь единий у заднiй стiнi кiмнати вiконний отвiр i падало на жiнку, що втомлено напiвлежала у високому крiслi, вiд цього ii сукня набувала шовковистого полиску.

На ii грудях лежало немовля. Довкола неi бавилися дiти, очевидно, селянськi дiти, але чомусь здавалося, що вона походить з iншого середовища. Напевно, хвороба i втома ушляхетнюе навiть селянськi обличчя.

– Сiдайте! – сказав один iз чоловiкiв, бородатий та вусатий, що важко дихав постiйно роззявленим ротом i виглядав досить кумедно. Показуючи пальцем на скриню, вiн витяг руку з теплоi води i оббризкав усе обличчя К.

На скринi вже сидiв старий, що впустив К., i дрiмав. К. утiшився, що нарештi може сiсти. Бiльше нiхто ним не цiкавився. Молода кругленька бiлявка, що прала в коритi, тихенько наспiвувала за роботою, чоловiки в ночвах тупцяли на мiсцi i поверталися, дiти намагалися пiдiйти до них, але iх постiйно вiдганяли водяними бризками, вiд яких не врятувався i К., жiнка в крiслi лежала, мов нежива, не дивилася навiть на немовля в себе на грудях, а кудись угору.

К. довго спостерiгав цю незмiнну, гарну i сумну картину, але потiм, напевно, заснув, а коли перелякано прокинувся вiд голосного крику, то тримав голову на плечi в старого. Чоловiки завершили купання i вдягненi стояли перед К., тепер у ночвах пiд наглядом бiлявки хлюпалися дiти. Виявилося, що бородань iз владним голосом не головний у цiй парi. Другий, не набагато вищий i з меншою бородою, тихий чоловiк iз широкою статурою та вилицюватим обличчям, стояв iз опущеною головою, вiдчувалося, що вiн звик думати повiльно.

– Пане землемiр, – сказав вiн. – Вам не можна тут залишатися. Вибачте за неввiчливiсть.

– Я й не збирався залишатися, – сказав К. – Лише трохи перепочити. Вiдпочив i тепер пiду.

– Ви, мабуть, дивуетеся нашiй негостинностi, – сказав чоловiк. – Але гостиннiсть – це не наш звичай. Нам не потрiбнi гостi.

К. посвiжiшав пiсля недовгого сну, знову змiг зосередитися i зрадiв вiдвертостi цих слiв.