Замок

Усе це справляло враження не так пiдкресленоi ввiчливостi, як егоiстичного, наполегливого, зляканого, майже педантичного прагнення позбутися К. iз вулицi перед своiм будинком.

Вiдчинилися ворота, i охляла конячка вивезла невеликi сани для легких вантажiв, пласкi, зовсiм без сидiння; слiдом, накульгуючи, з’явився зiгнутий, кволий, застуджений чоловiк iз червоним, запухлим, виснаженим i худорлявим обличчям, яке, закутане у вовняну хустину, виглядало ще меншим. Чоловiк виглядав на геть хворого i вийшов надвiр, мабуть, лише з метою вiдвезти геть непроханого гостя.

На вiдповiдне зауваження К. вiн лише махнув рукою. Вiд нього К. довiдався тiльки те, що вiн вiзник на iм’я Герштекер, а такi незручнi сани взяв тому, що вони стояли найближче, а витягування якихось кращих забрало б надто багато часу.

– Сiдайте, – сказав вiн i показав нагайкою на мiсце ззаду на санях.

– Я сяду бiля вас, – сказав К.

– Я пiду пiшки, – сказав Герштекер.

– Чому? – запитав К.

– Я пiду пiшки, – повторив Герштекер i закашлявся так сильно, що аж захитався i змушений був мiцно впертися ногами в снiг, а руками триматися за сани. К. мовчки сiв на сани, кашель потроху заспокоiвся, i вони поiхали.

Замок нагорi, до якого К. сьогоднi мав намiр потрапити, чомусь раптом почав здаватися дивовижно темним i знову вiддалявся. І тут нiби на знак того, що це прощання лише тимчасове, радiсно та окрилено зазвучав дзвiн i примусив серце битися швидше принаймнi на коротку мить, так, нiби йому загрожувало здiйснення того, до чого воно несвiдомо прагнуло, бо дзвiн цей був i тужливим.

Але незабаром великий дзвiн затих, його заступив менший, слабший i монотоннiший звук, можливо, цей другий дзвiн також був нагорi, а може, – в Селi. Цей звук бiльше пасував до повiльного просування в товариствi понурого, але невблаганного вiзника.

– Послухай! – раптом вигукнув К.

, коли вони були вже поблизу церкви i до заiзду залишалося не так далеко, тож К. мiг дозволити собi необережнiсть. – Я дивуюся, що ти наважився везти мене пiд власну вiдповiдальнiсть, а дозвiл у тебе е?

Герштекер не реагував i продовжував спокiйно крокувати поряд iз конячкою.

– Гей! – знову крикнув К., зiбрав трохи снiгу з санчат, зробив снiжку i влучив нею Герштекеровi у вухо. Той зупинився i повернувся; коли К.