Замок

обома руками погладив Фрiду по головi i запитав господиню:

– Ви вважаете, я маю рацiю?

– Ви чесний чоловiк, – сказала господиня, в ii голосi також бринiли сльози, вона виглядала трохи втомленою й важко дихала, але знайшла в собi сили продовжити: – Тепер вiд вас вимагатимуться тiльки якiсь гарантii, що iх ви маете дати Фрiдi, бо хоч би якою високою була моя думка про вас, ви все-таки чужинець, нiхто не може порекомендувати вас, про ваше попередне iснування в нас тут нiчого не вiдомо. Гарантii необхiднi, пане землемiр, ви ж самi визнали, що Фрiда так багато втрачае через стосунки з вами.

– Так, так, звичайно, гарантii, – сказав К. – Найкраще буде дати iх у присутностi нотарiуса, хоча тут можуть утрутитися i якiсь iншi графськi служби. До речi, я обов’язково мушу ще перед весiллям залагодити одну справу. Для цього менi необхiдно поговорити з Кламмом.

– Це неможливо, – сказала Фрiда, встала i притислася до К. – Що за дивна iдея!

– Це необхiдно, – сказав К. – Якщо я не можу досягнути цього самостiйно, ти мусиш менi допомогти.

– Я не можу, К., я не можу, – сказала Фрiда. – Кламм нiколи не розмовлятиме з тобою, як ти тiльки мiг подумати, що вiн з тобою розмовлятиме!

– А з тобою? – запитав К.

– Також нi, – вiдповiла Фрiда. – Нi з тобою, нi зi мною, все це абсолютно неможливо.

Вона повернулася до господинi, розводячи руками:

– Ви тiльки послухайте, панi господине, чого вiн вимагае.

– Ви – егоiст, пане землемiр, – сказала господиня, i було страшно спостерiгати, як прямо вона сидить на своему стiльцi, заклавши ногу на ногу, могутнi колiна проступають крiзь тонку спiдницю.

 – Ви вимагаете неможливого.

– Чому це неможливо? – запитав К.

– Я поясню вам, – сказала господиня таким тоном, нiби це була з ii боку не остання послуга, а перше покарання. – Це я вам радо поясню. Я не маю нiякого вiдношення до Замку, я звичайна жiнка i господиня в заiздi найнижчого класу. Можливо, не зовсiм найнижчого, але майже. Тому, ймовiрно, ви й не вважатимете мое пояснення вартим уваги, але я чимало бачила в життi, зустрiчалася з багатьма людьми i несла важкий тягар господарки лише на своiх плечах, бо хоча мiй чоловiк i дуже милий, але хазяйнувати вiн не вмiе i нiколи не збагне, що таке вiдповiдальнiсть.

Особисто ви завдячуете тiльки його недбальству тим, що опинилися того вечора тут, у Селi, тим, що сидите на лiжку, спокiйний i задоволений, – я тодi була вже страшенно втомлена, просто падала з нiг.

– Про що це ви? – запитав К.