Замок

Можливо, Кламм ще колись вигукне: «Фрiда», хто знае, але ii до нього точно бiльше не пустять, це дiвчисько, яке зв’язалося з вами. Тiльки одного-единого я не можу збагнути бiдною своею головою: як дiвчина, яку всi називали коханкою Кламма, до речi, особисто я вважаю таке формулювання надто перебiльшеним, – могла дозволити вам навiть торкнутися до себе.

– Погоджуюся, це дивно, – сказав К. i посадив Фрiду собi на колiна, вона не пручалася, хоча й не пiднiмала голови. – Але це доводить, що й усi iншi вашi твердження не цiлком справедливi.

Наприклад, ви маете цiлковиту рацiю в тому, що порiвняно з Кламмом я – нiхто, i якщо зараз я вимагаю можливостi порозмовляти з ним, i навiть вашi пояснення не змусили мене передумати, то це не означае, що я зможу витримати його присутнiсть без посередництва дверей i не вибiжу з кiмнати вiдразу пiсля його появи. Але такi побоювання, навiть якщо вони небезпiдставнi, для мене не становлять достатньо вагомоi причини, аби вiдмовитися од прагнення до такоi розмови. Хоча якщо менi вдасться не спасувати перед ним, то тодi вже не обов’язково, щоб вiн зi мною розмовляв, менi достатньо буде побачити, як дiють на нього моi слова, а якщо вони нiяк не подiють або вiн iх не почуе, то я все одно матиму ту перевагу, що змiг вiльно висловитися в присутностi можновладця. А ви, панi господине, з вашим величезним знанням життя i людськоi психологii, а також Фрiда, яка ще вчора була коханкою Кламма, – я не бачу потреби не вживати цього слова, – ви обое з певнiстю маете змогу влаштувати менi розмову з Кламмом. Якщо немае iншоi можливостi, то в «Панському дворi», сподiваюся, вiн i сьогоднi ще там.

– Це неможливо, – сказала господиня, – i я бачу, що вам бракуе здатностi збагнути це. Але скажiть, на Бога, про що ви збираетеся говорити з Кламмом?

– Про Фрiду, ясна рiч, – вiдповiв К.

– Про Фрiду? – здивувалася господиня i повернулася до Фрiди. – Ти чуеш, Фрiдо, вiн збираеться говорити з Кламмом про тебе. Вiн – iз Кламмом!

– Панi господине, – сказав К.

 – Ви ж така розумна й поважна жiнка, чому вас лякае кожна дрiбниця? Ну й що з того, якби я поговорив iз ним про Фрiду? Що в цьому нечуваного? Я б сказав, що це само собою зрозумiло. Бо ви помиляетеся, звичайно ж, i в тому, що вiд часу, коли я з’явився, Фрiда стала Кламмовi зовсiм байдужа. Якщо ви так уважаете, то недооцiнюете його. Я усвiдомлюю, що з мого боку повчати вас у таких речах надто самовпевнено, але я не бачу iншого виходу i змушений це робити.