Процес (збірник)

усякчас мусив обминати купи дiтлахiв, що гралися на сходах i, пропускаючи його повз себе, дивилися на нього лихим оком. Коли менi доведеться сюди йти наступного разу, говорив вiн подумки, то я або цукерок наберу, щоб прихилити дiтей до себе, або вiзьму рiзку, щоб добре iх вiдшмагати. Перед майданчиком другого поверху К. був змушений навiть зупинитися на мить, поки пролетить повiтряна кулька, тим часом два малюки з лукавими личками дорослих волоцюг схопили його за холошi. К., може, й струсив би iх, дав би iм кiлька тумакiв, але злякався iхнього крику.

На другому поверсi, власне, й почалися його пошуки. Оскiльки К. не зважився запитувати про слiдчу комiсiю, вiн вигадав такого собi столяра Ланца, – йому сподобалося це прiзвище, бо воно належало капiтановi, небожевi фрау Грубах, – i намiрявся запитувати в кожнiй квартирi, чи тут живе столяр Ланц: таким чином вiн мав би нагоду зазирнути до кiмнати. Виявилося, що здебiльшого зазирнути в кiмнати дуже просто, майже всi дверi були вiдчиненi, з квартир на сходи i навпаки без упину сновигали дiти.

Як правило, то були комiрчини з одним вiкном, усерединi ще й готували страву. Чимало жiнок держали однiею рукою немовля, а другою порались на плитi. Найпрудкiше бiгали в рiзнi боки дiвчатка-недолiтки, вбранi, здаеться, в самi фартушки. В кожнiй кiмнатi ще й досi лежав хтось у лiжку: спочивали хворi, спали або валялись, не роздягнувшись, утомленi й ледачi. К. стукав у дверi зачинених кiмнат i запитував, чи тут живе столяр Ланц. Здебiльшого вiдчиняли жiнки, слухали запитання i зверталися до когось у кiмнатi, що пiдводився з лiжка:

– Пан запитуе, чи тут живе столяр Ланц.

– Столяр Ланц? – перепитували з лiжка.

– Так, – кивав К., хоч там безперечно не було слiдчоi комiсii, i на тому його завдання закiнчувалось.

Чимало людей гадали, нiби столяр Ланц украй потрiбний К., вони надовго замислювались, згадували якогось столяра, що мав iнше прiзвище, або називали прiзвище, дуже вiддалено схоже на Ланц, розпитували сусiдiв чи водили К. до якихсь далеких дверей, де, на iхню думку, той чоловiк мiг жити, пiднаймаючи квартиру, або жила людина, що могла дати куди докладнiшу iнформацiю, нiж вони самi.

Зрештою К. сам майже нiчого й не запитував, тепер уже пожильцi водили його за собою з поверха на поверх. К. став нарiкати на свiй план, що попервах видавався йому таким практичним. Перед шостим поверхом вiн надумав припинити пошуки, розпрощався з приязним молодим робiтником, що намiрявся вести його далi, й пiшов униз.