Процес (збірник)

, – навiть ваш зошит, пане слiдчий, потвердить моi слова. – Задоволений, що серед цього чужого збориська лунае лише його тихий голос, К., не соромлячись, навiть зважився забрати зошит у слiдчого i, мов гидуючи ним, пiдняти його за один середнiй аркуш, тож по обидва боки звисали дрiбно списанi засмальцьованi, пожовклi на краях сторiнки. – Це акти слiдчого, – пояснив К. i пустив зошит на стiл. – Пане слiдчий, спокiйно читайте собi далi, я й справдi не боюся цiеi книги провин, хоча вона менi недоступна, я можу лише торкнутися ii двома пучками, але до рук не братиму.

Слiдчий схопив зошита, який упав на стiл, трохи опорядив його i знову заходився читати, i така поведiнка свiдчила про його крайне приниження, – принаймнi саме так ii можна було тлумачити.

Поприкипавши очима до К., люди в першому ряду мали такi напруженi обличчя, що вiн якусь мить приглядався до них. Там стояли самi лiтнi чоловiки, дехто навiть iз сивою бородою. Може, саме iм належить вирiшальне слово, може, вони спроможнi вплинути на всi збори, що, занiмiвши пiсля слiв К.

– Те, що зi мною сталося, – провадив К. далi вже трохи тихiшим голосом, знову придивляючись до облич першого ряду, трохи стривожених його попереднiми словами, – те, що зi мною сталося, – лише поодинокий, отже, цiлком незначущий випадок, i я ним не дуже й переймаюсь, але вiн засвiдчуе, що такi процеси порушено проти багатьох людей. Ось через те я й тут, а не тому, що скоiв щось лихе.

К. мимоволi пiдвищив голос. Десь у залi хтось пiдняв руки догори, заляскав i крикнув: «Браво! А чом би й нi? Браво! Іще раз браво!» У передньому ряду старi подекуди похапалися за бороди, але нiхто не обернувсь на той крик. Навiть К. не надавав йому ваги, дарма що трохи звеселився духом: тепер вiн уже не вважав за доконечне, щоб усi його схвалювали; його задовольняло, що спiльнота почала замислюватись над справою, а вiн сам уряди-годи спромагався когось переконати i обернути на свого прихильника.

– Я не хочу переконати вас своею красномовнiстю, – озвався К. по цих роздумах, – бо я навряд чи й спроможусь на таке. Пан слiдчий i справдi говорить набагато краще за мене, ораторський хист – складова його фаху. Я прагну лише прилюдного обговорення того неладу, що з'явився серед нашого суспiльства. Ось послухайте: днiв десять тому мене заарештували, з того арешту я можу тiльки посмiятись, але тут iдеться не про це.