Процес (збірник)

І, шановнi добродii, який же сенс мае ця широка органiзацiя? ii створено, щоб заарештовувати невинних i порушувати проти них безглузду, а здебiльшого, як i в моему випадку, безрезультатну судову справу. Тож як можна за отакоi безглуздостi всiх заходiв уникнути найтяжчоi корупцii службовцiв? Це неможлива рiч, навiть найправеднiший суддя не наведе тут ладу. Через те й прагнуть охоронцi здерти з заарештованих останню одежину, через те й удираеться iнспектор до чужих помешкань, через те й не вислуховують невинних, а принижують iх перед усiма зборами.

Вартовi розводяться про якiсь комори, куди складають майно заарештованих, але я хотiв би подивитись на тi комори, де гние так тяжко зароблене добро заарештованих, якщо його ще не розiкрала злодiйкувата обслуга.

У кiнцi зали хтось зойкнув, К. замовк i прикрив очi рукою, аби роздивитися, що там, бо бiлуватий туманець, омитий каламутним свiтлом, що сiялося з вiкон, слiпуче полискував. Здаеться, там щось сталося з пралею, ii, як вона ще тiльки заходила до зали, К.

одразу вважав за перешкоду. Годi було дiзнатися, винна вона чи невинна, К. тiльки бачив, що якийсь чоловiк затяг ii в куток за дверима й притис до себе. Проте зойкнула не вона, а чоловiк, що дивився на стелю, широко роззявивши рота. Навколо них утворилося невеличке коло, найближчi слухачi з галереi, здаеться, тiшилися, що ту поважну тишу, яка завдяки К. запанувала на зборах, порушено таким чином. Корячись першому враженню, К. хотiв пiдбiгти туди, гадаючи, нiби всi мають бути зацiкавленi, щоб вiдновити лад i принаймнi вивести оте двiйко з зали, проте першi ряди перед ним навiть не ворухнулись, нiхто не посунувся, нiхто не дав К. дороги. Навпаки, його затримали, старi вчепилися йому в руки, чиясь рука – К. не мав часу обернутись – схопила його ззаду за комiр. К., власне, вже й не думав про тих двох, – адже тепер обмежують його особисту свободу, справдi вiрять, що вiн заарештований, – i вiн, нi на кого не зважаючи, зiскочив з помосту. Тепер вiн вiч у вiч зiткнувся з натовпом. Невже вiн не роздивився тих людей? Невже вiн приписав своiм словам завелику силу? Невже вiн усе переплутав, поки виголошував промову, а тепер, як дiйшло до висновкiв, упиваеться тiею плутаниною? Що за обличчя навколо нього! Малi чорнi очицi перелякано бiгають, щоки пообвисали, мов у п'яниць, довгi бороди жорсткi та рiденьки, тож як схопити за них, волосся й нема – тiльки затиснутий кулак. А пiд бородами, – для К.