Процес (збірник)

то було справжне вiдкриття, – полискують на комiрцях рiзноманiтнi за формою та барвою нашивки. Скiльки око сягало, тi нашивки мав кожен. Усi належали до одного гурту, дiлячись про людське око на праву та лiву партii, а коли К. зненацька обернувся, то побачив такi самi нашивки на комiрi слiдчого, що, склавши руки, спокiйно приглядався до зали.

– Отже, – закричав К., здiймаючи руку догори, бо несподiване вiдкриття потребувало розголосу, – ви всi, як я бачу, службовцi, ви та скорумпована зграя, яку я критикував, вас зiгнано сюди як слухачiв та шпигунiв, подiлено начебто на партii, щоб одна плескала, аби випробувати мене, ви прагнули подивитись, як спокушають невинного! Нi, ви прийшли сюди не даремно, сподiваюсь, ви або плекали думку, що комусь iз вас доручать стати на захист невинного, або, – пусти, бо вдарю! – крикнув К.

котромусь стариганевi, що трусився всiм тiлом i надто близько пiдступив до нього, – або таки справдi чогось навчилися. Отже, бажаю вам щастя у вашiй кар'ерi! – К. притьмом схопив капелюха скраю на столi й серед загальноi тишi, що, хай там як, свiдчила про цiлковиту несподiванку, став тиснутись до виходу. Однак слiдчий виявився ще проворнiшим, бо вже чекав його пiд дверима.

– Хвилиночку! – мовив вiн. К. зупинився, проте дививсь не на слiдчого, а на дверi, якi вже тримав за ручку. – Я хочу звернути вашу увагу, – провадив далi слiдчий, – що сьогоднi – ви, певне, ще й не усвiдомили цього – ви позбавили себе тiеi переваги, яку майже завжди надае заарештованому допит.

К., не повертаючи голови, засмiявся.

– Ганчiрко! – гукнув вiн. – Я дарую вам усi допити! – Вiдчинив дверi i збiг сходами вниз. Позаду загомонiло, неначе розкуте, зборисько, певне, обговорюючи, мов студенти, все бачене й чуте.

Роздiл З

У порожнiй залi засiдань. Студент. Канцелярiя суду

Увесь наступний тиждень К. щодня чекав нового повiдомлення, вiн не йняв вiри, що його вiдмову ставати на допит сприйняли так буквально, i коли у суботу ввечерi йому так i не принесли сподiваноi звiстки, К.

подумав, нiби його, припускаючи, що вiн здогадаеться, запрошено до того самого будинку на ту саму годину. В недiлю К. знову пiшов туди, цього разу вже не плутаючись на сходах та в коридорах, дехто з пожильцiв, упiзнавши його, привiтався з ним бiля своiх дверей, але К. не мав потреби розпитувати й хутко пiднявся до потрiбних дверей. На його стукiт дверi одразу вiдчинили, i К.