Шенгенська історія. Литовський роман

Старший за рангом офiцер прикордонноi служби зняв трубку, назвався. Вислухав спiврозмовника, мабуть, ще старшого за чином, стоячи та шанобливо, а потiм якось зовсiм спокiйно та розслаблено зiтхнув i вимовив:

– Gerai![3 - Гаразд! (Лит.)]

– Наказано пiдняти шлагбаум, – сумно промовив вiн i кинув задумливий i трохи скептичний погляд на фотографiчного Адамкуса.

І старий, i двое iнших прикордонникiв також пересунули погляди на портрет президента.

А старший за рангом уже дивився на монiтор комп’ютера, де шiсть квадратiв видавали зображення з камер спостереження.

Чорно-бiла хуртовина робила всi квадрати однаковими. Тiльки на одному з них зрiдка проривалася краще освiтлена картинка з прикордонним шлагбаумом.

Офiцер, прикипiвши поглядом саме до цього зображення, потягнувся рукою до установки дистанцiйного керування та натиснув велику, розмiром iз кришечку вiд пивноi пляшки, зелену кнопку. Однак на монiторi нiчого не сталося. Ще раз натиснув. Вилаявся.

– Гайда пiдiймати! – скомандував вiн iншим, вставши з-за столу.

Густий снiг нового дня, що валив iз неба, трохи вiдступив вiд дверей, якi розчахнулися.

– Ого, як мете! – вирвалося в одного з тих, хто вийшов на порiг.

Скрипнули схiдцi пiд ногами. Трое прикордонникiв i старий наблизилися до шлагбауму. Старший за чином нахилився до шлагбаумноi тумби, вiдчинив дверцята механiчного блоку. Розблокувавши механiзм, покликав колег, i вони втрьох вручну пiдняли довгу смугасту стрiлу.

– Дякую! – сказав iм старий i пiшов по бiльше не перекритiй шлагбаумом дорозi.

– У вас хоч паспорт е? – гукнув його один iз прикордонникiв.

– Є, – озирнувся той на ходу, – звичайно е!

– А звати вас як?

– Кукутiс! – вiдповiв старий.

– Це iм’я чи прiзвище?

– І те й iнше! – гукнув Кукутiс i перейшов межу видимостi. Простiр вiд шлагбаума, що збiльшувався з кожним його кроком, i далi заметiль заповнювала живим снiгом.

Прикордонники квапливо повернулися в службовий будиночок, позбавлений майбутнього.

– Занотуй, – скомандував старший прикордонник своему колезi.

– Першим без пред’явлення документiв кордон перейшов Кукутiс Кукутiс! І як йому тiльки живеться з таким iм’ям?!

Колега, всмiхнувшись, кивнув, i погляд його швидко знайшов ручку, що лежала на пiдвiконнi.

– Паспорт! – глузливо шепотiв сам собi старий Кукутiс, хвацько закидаючи вперед при кожному другому кроцi свою негнучку праву ногу. – У мене iх шiсть штук, цих паспортiв! І всi вони – моi!!!

Роздiл 4.