Шенгенська історія. Литовський роман

І тут же вирiшив змiнити тему, зауваживши в очах Інгриди неспокiй. – Ходiмо! Тут поруч е одна симпатична кав’ярня з майже литовськими цiнами!

І Марюс повiв прибульцiв за собою по Воксгол-роуд. Хвилин через десять вони звернули на бiчну вуличку i побачили цiлий ряд маленьких крамничок.

Присiли в дальньому та темному кутку iталiйськоi тратторii, не обтяженоi дизайном та особливими меблями. На стiнцi висiло меню з перелiком десятка видiв пiци. Праворуч вiд бару – холодильник зi скляними дверима, в ньому – пляшки з колою та фантою.

– Я пригощаю, – оголосив Марюс.

Двi пiци на трьох i пляшка коли з трьома склянками. Легкий столик iз червоного пластику похитувався на нерiвнiй пiдлозi, покритiй коричневою керамiчною плиткою. Інгрида згорнула вже не потрiбний автобусний квиток i пiдсунула пiд одну з нiжок стола.

Клаудiюс нахилився до наплiчника Інгриди, витягнув звiдти пляшку бальзаму «Три дев’ятки». По-змовницьки зиркнув на Марюса. Той кивнув.

Клаудiюс розлив по третинi склянки та сховав назад.

– Тут загалом класно, – «Три дев’ятки» розслабили Марюса, i його обличчя немов округлилося через посмiшку. – Головне – знайти роботу. А далi: калькулятор у руки й усе можна прорахувати. Можна i на три фунти в день харчуватися, можна на п’ять. Якщо велосипед купувати, то краще вживаний i поганий на вигляд, щоб не вкрали. Зате економiя величезна.

– А ти сам де влаштувався? – жуючи шматок пiци, поцiкавився Клаудiюс.

– Я зараз одного серба пiдмiняю на заправцi.

Ночами. Вiн на батькiвщину поiхав, а менi за нiч по тридцять фунтiв платять. Чистими. Господар заправки – араб. Нормальний чолов’яга. З ним жодних проблем.

– Тридцять фунтiв за нiч? – задумливо повторила Інгрида. – Це непогано…

Квартирка, в яку Марюс привiв друзiв, мiстилася в пiдвальному поверсi вузького чотириповерхового таунгауза за два квартали вiд метро «Іслiнгтон». На вiконцi – решiтка з товстоi арматури.

Дверi вiдчинила коротко обстрижена молода жiнка в джинсах i довгому светрi синього кольору.

Побачила Марюса, кивнула i пропустила гостей усередину. Вiдразу ж провела Інгриду та Клаудiюса в маленьку кiмнатку з полуторним лiжком i вiконцем.

– Тут можете розташовуватися, – сказала вона. – Марюс вам усе розповiв?

Інгрида, опустивши рюкзак бiля лiжка, обернулася на лондонського однокласника Клаудiюса, який зупинився в дверях.

– Нi, Таню, ще не встиг. Зараз усе розповiм.