Шенгенська історія. Литовський роман

99, iси, скiльки заманеться!» І стрiлка, що вказувала на бiчну вуличку, де розмiстилася та сама китайська забiгайлiвка, яка забезпечила його першим лондонським заробiтком. У першу годину Клаудiюс навiть лiчив, скiльки людей його щит звернув iз дороги i вiдправив пiдкрiпитися до китайцiв, але потiм перестав.

Інгрида волочилася крамницями, час вiд часу навiдуючись до свого коханого. Раз принесла каву в паперовому горнятку з пластиковою накривкою. Другий раз – ситний пирiжок iз картоплею.

– Може, пiдемо посидимо в кав’ярнi? – запропонувала вона, пiдiйшовши до Клаудiюса вже десь о четвертiй.

 – Я всi магазини в окрузi обiйшла! Бiльше нiчого робити!

– До восьмоi не можу, – втомлено видихнув хлопець. – «Довгий» сказав, що якщо прийде i мене не застане, то за день не заплатить!

– Цiкаво, а тут можна отримати роботу напряму?! – пирхнула Інгрида. – Так, щоб не за когось працювати, а за себе?

– Треба шукати, – впевнено промовив Клаудiюс. – Ще кiлька днiв тут простою, а бiльше – нi! Вже ноги гудуть!

– А менi що робити? – спитала розгублено Інгрида.

– Пiди в нацiональну галерею! Вона безкоштовна та велика!

– Гаразд, – дiвчина покiрно кивнула. – Пiду закохуватися в свiтовi шедеври!

«Довгий» з’явився тiльки о чверть на дев’яту, коли Клаудiюс, опустивши щит-покажчик догори дригом, притулив його до стiни кутовоi крамницi одягу мiж вiтринами, а сам сидiв навпочiпки, спираючись спиною об ту ж стiнку. Настрiй був гидкий. Вiн уже думав, що його просто кинули, як якогось розтелеху.

Інгридi ж настрiй приятеля не просто передався, а передався в обтяженому варiантi.

Вона стояла на розi бiля входу в магазин, склянi дверi якого раз по раз роз’iжджалися та з’iжджалися, щоразу при цьому викидаючи на вулицю потiк теплого повiтря. Інгридi було холодно та нудно, але найбiльше iй було прикро за Клаудiюса.

Однак «Довгий» усе ж з’явився. Вiдлiчив Клаудiюсу тридцять фунтiв – по три за кожну годину роботи, i пiдказав, що тепер вiн може вiднести щит-покажчик у китайський ресторанчик i його там безкоштовно погодують.

– А ii? – поцiкавився Клаудiюс, показавши рукою на Інгриду, котра стояла трохи вiддалiк.

– Їi? Нехай на вулицi зачекае! А ти вiзьми це, – вiн передав хлопцевi маленький пластиковий пакет. – Поклади його в кишеню куртки i потихеньку накидай туди всього. Краще шматочки свинини та курки!

Китайцi – юнак i дiвчина, що прибирали з вiльних столикiв посуд, – побачивши рекламний щит-покажчик у руках Клаудiюса, привiтно закивали.