Шенгенська історія. Литовський роман

] – чiтко, з гордiстю вимовив Андрюс одну з перших вивчених французькою фраз.

Вони стояли з Барборою бiля барноi стiйки та насолоджувалися «паризьким моментом», ритуалом, про який вони i ранiше знали. Кава бiля барноi стiйки – найдешевша. Один евро. Варто сiсти за столик поруч, й ii цiна пiдскочить до двох. А якщо ще вийти на вуличну терасу, то там той же еспресо буде коштувати два п’ятдесят. Але тут тераси не було, а пити каву стоячи бiля барноi стiйки додавало особливого задоволення.

Вони почувалися парижанами. І почувалися б парижанами до останньоi краплi кави в горнятку, якби бармен, худий гостроносий француз, не ввiмкнув раптом пультом телевiзор, що висiв на кронштейнi пiд стелею, i не спитав iх про щось французькою, киваючи на телеекран. Тут уже довелося Андрюсовi розвести руками.

– Pas Fran?ais, English, – сказав Андрюс.

– Pas English, Fran?ais,[10 - Не розмовляю французькою, тiльки англiйська. (Франц.) Не розмовляю англiйською, тiльки французька.

(Франц.)] – вiдповiв бармен, але вимовив це з посмiшкою цiлком привiтно, так, немов вони мирно домовилися не розмовляти через вiдсутнiсть спiльноi мови.

А на рю Бельвiль випали вслiд за зграею хмар, що пролетiли, променi сонця. Вулицею застрибали сонячнi зайчики вiд скляних дверей магазинчикiв i ресторанiв, що прочинялися та зачинялися то тут, то там.

Андрюс витягнув iз кишенi куртки пухнастий червоний клоунський нiс на гумцi, почепив його.

Малюк, якого назустрiч вела молода мама-китаянка, залементував щось китайською. Його мама також глянула на клоунський носик i заусмiхалася.

На розi бiля китайського супермаркету Андрюс зупинився й озирнувся. Тут було людно, але люд не був французьким: араби, китайцi, африканцi, магрибинцi. Хоч настрiй i спонукав Андрюса до веселоi вуличноi клоунади, але ця публiка не вселяла впевненостi, що його перший паризький сольний номер виявиться успiшним. І вони рушили далi.

Тепер це була вже iнша вулиця, рiвна, не така яскрава, але ще жвавiша та залюднена. По обидва боки тягнулися нескiнченнi магазини одягу та взуття, iнодi розбавленi крамницею з валiзами, перед якою на тротуарi, «скутi одним ланцюгом», щоб не вкрали, стояли цiлi валiзнi родини: вiд маленьких несесерiв, якi дозволялося брати зi собою в лiтак як ручну поклажу, до скринь, в яких могла б помiститися й людина середньоi статури.