На нашем сайте вы можете читать онлайн «Шенгенська історія. Литовський роман». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Шенгенська історія. Литовський роман

Автор
Дата выхода
29 мая 2018
Краткое содержание книги Шенгенська історія. Литовський роман, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Шенгенська історія. Литовський роман. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Андрей Курков) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Описание книги
21 грудня 2007 року опівночі Литва приєдналася до Шенгенського простору. У цю ніч три молоді пари, які подружилися на рок-фестивалі, зібралися на хуторі Пієнагаліс, щоб відсвяткувати «Шенгенську ніч» і поділитися одне з одним планами на майбутнє. Інґрида та Клаудіюс говорили про свій переїзд до Лондона, Андрюс і Барбора збиралися до Парижа, а Рената і Вітас – до Італії. Вони не знали і навіть припустити не могли, чим їм доведеться там займатися. Вони довіряли Європі і були впевнені, що вона їх не підведе. Вони були молоді й самовпевнені. І поки вони сиділи за столом і очікували на «шенгенську північ», далеко від Пієнагаліса до шлагбаума, який перекриває дорогу на литовсько-польському кордоні, підійшов старий з дерев’яною ногою, який знав Європу як свої п’ять пальців. Він дочекався півночі і, як тільки прикордонники підняли назавжди смугастий шлагбаум, став першим литовцем, який перейшов кордон без пред’явлення паспорта. Перед ним теж лежала далека дорога, а в схованці його дерев’яної ноги вирушили в подорож разом зі своїм власником шість його паспортів. І все на одне ім’я – Кукутіс…
Шенгенська історія. Литовський роман читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Шенгенська історія. Литовський роман без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Можна в Італiю, можна в Іспанiю…
– А скiльки дiдовi рокiв? – поцiкавився Вiтас i тут же засоромився запитанням, що прозвучало так, нiби вiн спитав: «А коли ж цей старий помре нарештi?»
– Багато, – вiдповiла Рената. – Дуже багато. Майже дев’яносто.
Вони чули, як дiд вийшов у коридор, як нахилявся, взував чоботи i брав цинковi цебра для снiгу. Чули, як грюкнули дверi.
До Барсаса вийшли вдвох. Той лежав у будцi i тiльки його коричневий нiс стирчав назовнi.
– Ну що, песику? – спитала, присiвши навпочiпки, Рената.
Барсас пiднявся i вибрався неспiшно на снiг.
– Це Вiтас, – показала вiвчуру рукою Рената на хлопця в джинсах i синiй куртцi, котрий стояв метри за два вiд них. – Вiн умiе лiкувати собак i кiшок. Вiн свiй! Пiдiйди! – останню команду вона вiддала Вiтасу.
І той сiв навпочiпки поруч, пiдсунув долоню пiд нiс Барсаса, щоб вiвчур «записав» його запах у список запахiв «своiх».
– То що тебе хвилюе, дiдусю? – спитав по-дружньому Вiтас, погладивши вiвчура по загривку.
– Йому тринадцять, – вiдповiла за собаку Рената. – Й останнiм часом вiн майже нiчого не iсть.
– Ха! – вирвалося у Вiтаса. – Та це вже граничний вiк! Що ж тут дивитися?
Однак усупереч своiм словам, Вiтас простягнув руку i м’яко штовхнув лежачого на животi Барсаса на бiк. Вiвчур повалився, лапи вбiк простягнув, потiм стиснув. Вiтас взявся обмацувати пальцями живiт собаки, натискаючи на нього в рiзних мiсцях.
Барсас раптом заскиглив, i Вiтас вiдвiв руку, почекав iз пiвхвилини i знову натиснув на те ж мiсце. І знову собака заскиглив i спробував зiп’ястися на лапи.
– Лежи, лежи! Бiльше не буду, – заспокоiв тварину Вiтас.
Обернувся до Ренати.
– Знаеш, цьому собацi стiльки ж рокiв, скiльки й твоему дiдовi! Лiкувати його, навiть якщо це не просто старiсть i слабкий кишечник, не мае жодного сенсу! Якщо б ми були зараз у Каунасi, то можна було б зробити рентген, але ми ж за сто кiлометрiв вiд будь-якоi цивiлiзацii…
– То що ти скажеш дiдовi з приводу Барсаса? – спитала Рената.
Вiтас зiтхнув.
– Скажу, що вашому Барсасу, як будь-якому старому, треба давати iсти тiльки м’яку та теплу iжу i жодних кiсток! От i все!
Вiтас пiднявся на ноги i помiтив лiворуч трохи вiддалiк шiсть повздовжнiх горбочкiв iз частково визираючими з-пiд снiгу табличками.
– А це що у вас тут за кладовище? – здивувався вiн.









