Шенгенська історія. Литовський роман

Якi запахи в лiкарнi, де вона працювала старшою медсестрою? Запах накрохмаленого бiлого халата? Запах валер’янки? Запах лiкiв i нашатирного спирту? Нi, вона всi цi аромати залишала на робочому мiсцi. Як iй це вдавалося, Клаудiюс досi не мiг збагнути. Хiба бувае робота, яка не передае працiвникам своi запахи? А якщо б йому довелося спалювати папери щодня? І за це дуже добре платили? Щоб тодi сказала Інгрида?!

Клаудiюс зiтхнув i окинув сумним поглядом кухоньку. Тут для них, природно, бракувало мiсця. Їхнiй простiр вимiрювався кроками, i жодна лiнiя iхнього простору не перевищувала трьох-чотирьох крокiв.

Чотири кроки – це довжина iхньоi кiмнати. Хоча, якщо захотiти, то можна розтягнути цi два з половиною метри на крокiв вiсiм. Але навiщо? Реальнiсть йому вiдома. Ця реальнiсть – некомфортна та й тимчасова, але термiн ii тимчасовостi залежить тiльки вiд нього самого! Треба менше спати та стараннiше шукати нормальну роботу! Але ж вiн i зараз не спить. І думае саме про це! Клаудiюс заспокоiвся. Нi, вiн не ледачий, вiн не гальмо, вiн думае про майбутне, поки кохана спить i, можливо, бачить це прекрасне майбутне в кольоровому англiйському снi?!

У коридорi рипнули дверi.

Потiм кроки. Потiм тиша, немов хтось вийшов i прислухався. Клаудiюс завмер. Знову крок чи два порушили вiдносне нiчне затишшя. І Клаудiюс збагнув, що зi своеi кiмнати вийшли сусiди.

Клацнув замок дверей до помешкання. Та Клаудiюс нахилив голову. Адже з тих дверей ти натикаешся вiдразу на колодязь перед iхнiм напiвпiдвалом. І далi вже пiдiймаешся залiзними сходами якраз повз кухонне вiконце вгору, на рiвень тротуару.

Ще одне клацання вхiдних дверей, i за кухонним вiкном пропливли два силуети. У хлопця на плечах рюкзак, а в дiвчини у руцi – спортивна торба. Вони пiдiймалися сходами майже безгучно. Клаудiюс заворожено провадив iх поглядом. Куди вони? Навiщо?

Кiлька хвилин пiсля цього i собi вийшов iз кухоньки в коридор. Зупинився перед дверима в кiмнату сусiдiв. Побачив залишений у замковiй щiлинi ключ. Потягнув дверi на себе – вони пiддалися.

Кiмнатка за дверима нагадувала iхню тимчасову спальню. Теж одне лiжко, два стiльцi, невеликий квадрат дзеркала на стiнi. На ковролiнi пiдлоги – порожнi бляшанки з-пiд пива. І поруч упаковка чотирьох повних бляшанок пива, скованих пластиком.

«Отже, повернуться», – Клаудiюс усмiхнувся, згадавши, як вирiшив, проводжаючи iх поглядом, що вони таемно полишають свое житло.

Коли Клаудiюс прокинувся, в нiс йому вдарив запах кави.