Шенгенська історія. Литовський роман

Барбора взяла його фант, потiм свiй, пiдняла iх так, аби всiм було видно. На обох рiзними почерками було написане одне i те саме слово – «Париж».

– Побачити Париж i померти! – проспiвала грайливо Інгрида.

– Вмирати не обов’язково, – Барбора кинула на неi самовпевнений, трошки зарозумiлий погляд. – А ось приiхати, побачити i перемогти – це так! І клiмат там, до речi, набагато м’якший, нiж у вашiй улюбленiй Англii!

– А ми не до Англii, – миролюбно вiдповiв за свою подругу Клаудiюс. – Ми до Лондона! А в Лондонi погода залежить вiд того, скiльки у тебе на банкiвському рахунку грошей!

– Ой, гадаю, що наша гуска вже готова! – вигукнула Рената, справдi вчасно згадавши про залишену в духовцi страву.

 – Я миттю!

Вона вийшла в кухню. Вiдчинила дверцята духовоi шафи з трохи потемнiлого жаростiйкого скла, зазирнула всередину. Тепла, смачна, ароматна хвиля зупинила ii думки. І вже не думала Рената про Барбору, котра так любить встрявати в суперечки через дрiбницi. Не думала i про своi з Вiтасом суперечки про мету та сенс iхньоi уявноi мандрiвки.

Та й не важливе мiсто, в яке хочеш потрапити! Важливо розумiти, що сама подорож – це i е життя. Та й подорож не закiнчуеться, коли потрапляеш в мiсто своеi мрii та стаеш його щасливим жителем!

Рената натягнула на руки грубi кухоннi рукавички, витягла з духовки деко з гусятницею, опустила його на плиту. Гуска була, без сумнiву, готова! На днi духовки стояв зачинений чавунний казанок iз ведераями.[2 - Ведераi – литовська нацiональна страва: круп’янi або картоплянi ковбаски з м’ясом.

]

– Варто було б твого дiда до нас запросити! – запропонував Андрюс, дивлячись на апетитну запечену птицю.

– Звiсно, – закивала Рената, – обов’язково!

Чарки знову наповнилися бальзамом i стало iх тепер на одну бiльше – для дiда Йонаса.

У повiтря кiмнати, вже заповнене ароматом запеченоi гуски, влився новий теплий кминний аромат – ведераiв. І погляди друзiв одразу ж втупилися в чавунець iз картопляними ковбасками, що тiльки-но з’явився на столi.

Дiд Йонас, зайшовши, вiдразу ж сiв на вiльне мiсце. Витягнув своi окуляри з кишенi домашнього, мiшкуватого пiджака. Всадив на нiс i нахилився вперед, вирiшивши ретельнiше розгледiти головну страву вечерi.

– У когось день народження? – вiн обвiв друзiв онуки поглядом.

– Нi, дiду, – Рената усмiхнулася. – Якщо б ти дивився телевiзор, ти б…

– Я б став дурнем! – урвав онуку дiд Йонас.