Шенгенська історія. Литовський роман

А коли припаркувалася, чай iз малинового листя в термосi все ще був гарячим. І дiвчина сидiла в машинi, пила чай iз металевоi накривки термоса i дивилася на автобус, що набирав охочих iхати в Утену, ближне мiстечко, що подекуди було бiльше схоже на справжне мiсто, нiж сам Анiкщяй, пишаючись найвищим у Литвi костелом. Але якщо залiзти на одну з його двох веж, то i дивитися особливо не було на що, крiм звивистоi «святоi» рiчки Швентоi.

Нарештi автобус на Утену поiхав, i пiсля п’ятихвилинного затишшя на автовокзалi та його платформах замiсть звичних маленьких автобусикiв до приземкуватого одноповерхового комплексу пiд’iхав бiлий «Неоплан».

Вiтас вийшов одним iз перших, а потiм, коли водiй вiдчинив нижне багажне вiддiлення, витягнув звiдти двi чималi валiзи i наплiчник.

Рената вже бiгла до нього. Вони поцiлувалися i тiльки потiм привiталися.

– Помiститься в твоему малюковi? – спитав прибулець, кивнувши поглядом на багаж.

– Якщо всерединi не «чорнi скриньки», то якось прилаштуемо!

Валiзи виявилися неважкими.

Рюкзак також особливо не тиснув на плечi Ренатi, котра зголосилася допомогти донести його до машини. Саме наплiчник i помiстився в багажник, зайнявши там майже все мiсце. Валiзи не без зусиль Рената з Вiтасом запхнули на задне сидiння.

– Це все? – перепитав, визирнувши на шум у коридорi, дiд Йонас.

– Нi, звiсно, нi! – заперечив Вiтас. – Це тiльки одяг i комп’ютер. Меблi я квартирантам залишив, а решту своiх речей мамi вiдвiз.

Вона на дачi сама живе, а там мiсця досить!

– Отже, з переiздом! – Йонас закивав цiлком привiтно. – Вiдзначати будемо?

Вiтас запитально глянув на Ренату i тут же полiз у кишеню куртки, витягнув купюри – двiстi лiтiв, простягнув дiдовi.

– Це мiй внесок на утримання будинку! – сказав.

Старий Йонас усмiхнувся. Грошi взяв.

– Я думав, ти ще зеленець! – промовив. – А тепер бачу – дорослий i вiдповiдальний! Ну, якщо будете святкувати – кличте! У вас стiл бiльший за мiй!

Роззувшись i повiсивши куртки в коридорi на вiшаку, Рената i Вiтас занесли речi в кiмнату.

– Я тобi пiвшафи звiльнила, – вона кивнула на вiдчинену шафу з десятком вiльних дерев’яних «плiчок», що висiли на перекладинi.

Розiбравшись iз одягом, Вiтас став шукати мiсце для свого ноутбука.

– Можеш поки обiднiй стiл використовувати, – пiдказала Рената.

– Я згодом нормальний робочий столик куплю, – пообiцяв Вiтас, залишивши комп’ютер на кухнi.