Пекло на землі

Вибiгла служниця, а до неi i зразу трьох та до комори, i рятуй, Боже…

Ми слухали й мiркували, що робити.

– Скажiть, чи вони розташувались там надовго?

– Хто iх зна. З коней позлазили всi.

– А чи далеко до попа?

– Та тут же зараз, пiд горою. Та, рятуй вас, Боже! Уб’ють анцихристи. Там крик такий зняли та стрiлянину, що рятуй Боже. Вернiться, чи заховайтесь десь, садки густi.

– Ну да. Садочки у вас гарненькi. Скажiть, хороший дядю. Чи до попа садочками добратись можна?

– А чом же нi. Лiвим боком та через рiчку та й просто в батюшкiв город.

Тiльки ще раз кажу: рятуй вас Боже, не попадайтесь бiсурманам в руки, тож не люди, а рятуй Боже.

– Гаразд, дякую, дядю.

Не треба тратити нi хвилини. Пiслав Гаркiвця забрати чету й городами ударити.

– Коли маете, дядюню, час, то може пройдемось на лiвий бiк i вкажете дорогу до батюшкового садка.

– А чом би й нi, рятуй, Боже…

Перейшли дорогу, вступили подвiр’ям у садок, пройшли зеленим холодочком i стали на стежцi пiд загатою з бадилля.

– Оцею стежкою, козаче, прямiсiнько до рiчки, а там долиною трiшечки й лiворуч криниця. Вiд неi стежкою просто в панотцiв двiр. Тiльки глядiть, як п’янi будуть тi харцизи, не йдiть, бо вбють iроди, рятуй, Боже.

– Нi, дядюню, а лиш так. Спасибi. Вернiмося назад.

Попiд тином сунула гусаком чета.

– То ви тут не один! А рятуй, Боже, – радiсно здивувався дядько.

– Як бачите, гурток. Хочем комунi втерти маку.

– А дай Боже. От молодцi, рятуй нас Боже, – оживився дядько. – Сюди, за мною хлопченята, аж до криницi проведу.

От потiха буде, рятуй, Боже. Та не щадiть iх, бузувiрiв. Доволi назнущались над хрещеним миром. Чули, як батюшку Александрiвського намучили: iздили живорiзи на ньому, як на скотинi. І грому Божого на них нема. О, рятуй, Боже.

Ми тихо й шмалко йшли, а дядько розповiдав про лицарства комунарськi. На долинi присiли.

– Котрий же то город, дядюню?

– Садок он пiд горою, груша висока, а далi тополi мiж ними й подвiр’я. Але чи не краще було б вуличкою, ось недалечко, та забiгти з ворiт, а то ще випорснуть лихi, рятуй, Боже…

Вагалися, садком, чи вулицею.

Нас 16, а iх зо 30. Е, рятуй, Боже, як дядько каже.

– Гусаком на вулицю й попiд загату швидко!

І схильцi, пiдскоком, затаiвши лоскотне хвилювання, подрiботали вулицею, загнули трохи праворуч i з гучним «Слава» влетiли в попiвський двiр.

З-пiд лип у холодочку обiзвався нервовий стрiл.

– Кидай зброю, руки вверх! – крикнуло кiлька наших голосiв.