Саламандра (збірник)

– Коли так, – вiдказав кондуктор, – вам, мабуть, краще зiйти на найближчiй станцii.

– Ще чого! – обурився неврiвноважений пасажир. – Не можу, бiгме не можу! Я мушу iхати вперед, мене жене вперед якась сила. Виправiть менi квиток на свiй смак, куди вам подобаеться.

Вiдповiдь настiльки зачарувала кондуктора, що дозволив йому iхати до кiнцевоi станцii безкоштовно i бiльше не докучав. Шигонь цей, напевно, вважаеться вар’ятом, але на думку Бороня, якщо взагалi був бзиком, то бзиком високого стилю.

Так, не перевелися ще на бiлому свiтi справжнi мандрiвцi, але вони були рiдкiсними перлами в морi людськоi нiкчемностi.

Боронь частенько з розчуленим зiтханням повертався думками до цих двох своiх подорожнiх зустрiчей, грiючи душу спогадами про безкорисливих мандрiвникiв…

Здерши голову, Боронь стежив за клубами сизого диму, що шарами заповнював коридор. Крiзь розмiрений перестук колiс став просочуватися з рур шепiт гарячоi пари. Почулося булькання води, вiн вiдчув ii теплий натиск в батареях: вечiр був холодний, запрацювало опалювання.

Моментально лампи пiд стелею раптово заморгали свiтляними вiями i згасли. Але ненадовго, в наступну ж хвилину старанний регулятор поспiшно уприснув свiжу порцiю газу, який пiдживив слабнучи пальники. Боронь зразу ж розпiзнав його специфiчний терпкий запах, що нагадуе волоський крiп, в’iдливий i дурманний, вiн забивав аромат тютюну…

Раптово йому здалося, що вiн чуе чалапання босих нiг по коридору.

– Дух, дух, дух, – гучно вiдлунювали кроки, – дух, дух, дух…

Кондуктор вiдразу зрозумiв, що це значить: не вперше чуе вiн у потязi те чалапання.

Висунувши голову, кинув погляд в похмуру перспективу вагону. В самому кiнцi, там, де стiна заламуеться i вiдступае до купе першого класу, вiн на якусь секунду углядiв його голу, як завжди, спину, залиту рясним потом, на одну-едину секунду промайнула перед очима його зiгнута каблуком фiгура.

Боронь затремтiв: Смалюх знову з’явився в потязi.

Вперше вiн привидiвся йому двадцять рокiв тому – за годину до страшноi катастрофи, що трапилася мiж Знiчем i Княжими Гаями, коли загинуло сорок осiб, не кажучи вже про величезну кiлькiсть поранених.

Кондуктор мав тодi тридцять рокiв i ще мiцнi нерви. Дотепер пам’ятав усi подробицi катастрофи, аж до номера нещасного потяга. Вiн тодi чергував у хвостових вагонах, може, тому й уцiлiв. Гордий тiльки що одержаним новим чином, вiдвозив додому наречену, бiдну свою Касюню, що стала однiею iз жертв тодiшньоi трагедii.