Саламандра (збірник)

Потяг почав раптово сповiльнюватись…

Темна постать збiгла сходами, нахилилася у напрямку руху, i одним стрибком рвонула у свiтлi свiтанку в придорожнi чагарники…

Потяг зупинився. Занепокоена служба довго шукала винуватця тривоги; не вiдомо було, з якого вагону поступив сигнал. Врештi кондуктори зауважили вiдсутнiсть одного з колег. – Вагон № 532! – Вони ввiрвалися на коридор, почали зазирати у кожне купе i щойно в останньому знайшли нещасну жертву. Якась демонiчна сила викрутила йому голову жахливим чином так, що очима, якi вилiзли з орбiт, вiн дивився на власну спину.

У застиглих бiлках вранiшне сонце вiдблискувало жорстокою посмiшкою…

З ТОМУ «ШАЛЕНИЙ ПОДОРОЖНІЙ»

СІРА КІМНАТА

[11 - © М. Трофимук, переклад украiнською, 1993.]

Мое нове помешкання мене також не задовольняло. Спершу здавалося: причина, через яку я втiк iз попереднього, тут абсолютно виключена, i я буду забезпечений вiд чогось незнаного – того, що змусило мене залишити тамту оселю. Але кiлька днiв, проведених у цiй кiмнатi, переконали мене, що новий прихисток е ще гiршим вiд попереднього, бо певнi ознаки, якi мене турбували i викликали вiдразу до нього, тут почали виступати в гострiшiй, дужче пiдкресленiй формi.

Пiсля тижневого перебування у новому примiщеннi я дiйшов до прикрого висновку, що потрапив у халепу, стократ неприемнiшу вiд колишньоi, та що похмурий настрiй, який вигнав мене з попереднього помешкання, повертаеться знову, до того ж у дуже пiдсиленому виглядi.

Усвiдомивши собi цей, не надто привабливий у майбутньому, стан речей, я в першу мить почав шукати причину в собi.

Може, це я сам приволiк iз собою прикрий тон i намагаюся перекинути його на оточення, а, дивлячись на нього, як на щось поза собою, у такий нещирий спосiб намагаюся замаскувати власну немiч?

Але цьому припущенню стало на перешкодi цiлковите вiдчуття внутрiшньоi рiвноваги, яким дихало в той час усе мое ество, i винятково добрий стан здоров’я. Невдовзi дiйшов до iншоi гiпотези, яка миттю перемiнилася на певнiсть, пiдтверджену щоденним досвiдом.

І ось, проваджений непомильним передчуттям, я сягнув по iнформацiю щодо останнього мешканця, який безпосередньо передi мною винаймав кiмнату. Яке ж було мое здивування, коли назвали менi прiзвище Борути! Був це той самий чоловiк, пiсля якого я наймав i попередне помешкання. Якийсь дивний збiг обставин змусив мене двiчi бути його наступником. Окрiм цього, нiщо мене з ним бiльше не в’язало, не знав навiть, ким вiн е i як виглядае.