Титан

Гадаете, йому це вдасться?

– Ну, цього я не знаю. Адже менi вiдомо тiльки те, що я прочитав у газетах, – обережно вiдповiв Едiсон. Йому взагалi не хотiлося продовжувати цю розмову. Ковпервуд через пiдставних осiб намагався якраз цiною певних поступок дiйти згоди й об’еднати всi компанii. Але справа поки не дуже клеiлася.

– Гм! – вимовив Шрайхарт, сам дивуючись iз того, що нi вiн, нi Меррил, нi Арнiл, нi iншi функцiонери не додумалися досi зайнятися виробництвом газу або скупити акцii у старих компанiй.

Із цiею думкою вiн i пiшов iз клубу, а наступного ранку у нього вже виник власний план.

Як i Ковпервуд, Шрайхарт був хитрий, холодний i розважливий пiдприемець. Вiн твердо вiрив у майбутне Чикаго й усi починання, пов’язанi з ростом мiста. Коли дiяльнiсть Френка привернула його увагу до газових пiдприемств, Шрайхарт хутко зметикував, якi можливостi в них закладенi. Мабуть, i зараз ще не пiзно вступити в боротьбу. Якщо дiяти достатньо спритно, то не виключено, що вдасться вихопити з-пiд носа супротивникiв цей ласий шматок. А якщо нi, то можна спробувати перетягти на свiй бiк Ковпервуда.

Людина владна, Шрайхарт не любив брати участь у справах як молодший компаньйон або дрiбний вкладник. Якщо вже вiн за щось брався, то бажав розпоряджатися та керувати. Вiн вирiшив запросити до себе Френка i побесiдувати з ним. Секретар написав за його вказiвкою лист, в якому Ковпервуда достатньо зрозумiлими виразами просили зайти «у важливiй справi».

Френк нинi вважав свое становище у фiнансовому свiтi Чикаго достатньо мiцним, однак вiн ще не забув, як зовсiм нещодавно його чорнили всi кому не лiньки.

Усе це разом узяте змушувало чоловiка ставитися з неприхованим презирством до всього людства – як до бiдних, так i багатих. До того ж вiн добре пам’ятав, що Шрайхарт, котрому вiн був представлений, нiколи ранiше не вiдзначав його навiть найменшою увагою.

«Пан Ковпервуд просить повiдомити, – писала пiд його диктовку секретарка Антуанетта Новак, – що вiн зараз дуже зайнятий, але буде щасливий бачити пана Шрайхарта в будь-який час у себе в конторi».

Самовпевнений i владолюбний Шрайхарт лютував, отримавши цей лист, але потiм розсудив, що вiд побачення з Ковпервудом шкоди не буде, а користь воно принести може, й якось пiд вечiр пiшов до нього в контору, де був прийнятий дуже люб’язно.

– А, пан Шрайхарт, як ся маете? – привiтав його Ковпервуд, простягаючи руку. – Дуже радий вас бачити. Ми, наскiльки я пам’ятаю, зустрiчалися з вами лише раз, кiлька рокiв тому.