«Ефект Вертера» та інші новели

«Да здравствует Мировая революция!»… Безлiч цих передсмертних крикiв тут видряпано, а деякi, вочевидь, написано кров’ю, – вiд долiвки й до рiвня людського зросту. А ще вище ледь виднiлася глибоким шрамом затинькована п’ятикутна зiрка: певно, хтось iще за царизму закарбував, а нова влада затинькувала.

Ближче до вечора, коли грати вже не вiдкидали тiнi, дверi важко зарипiли знов i до камери штовхнули ще двох. То були юнаки; iх, схоже, тяжко голомшили, тож вони не хутко прийшли до тями. Отець допомiг iм пiдвестись i посадив на лаву.

Спершу вони дивились – один вгору, другий перед себе – тупими безбарвними поглядами. Потому в погляди стали повертатись думки, хаос думок.

– Нiколи б не погадав… – насилу спромiгся врештi один. – У страшному снi не приснилося б…

– Гольдман… Вiн, бачте, революцiонер. А ми – «петлюрiвське охвiстя».

– А як разом червоного пiвня пiд графський маеток пiдклали? А як iз Врангелем воювали? А як гетьманцiв розстрiлювали? І саботажникiв? Усе ж були разом! Що ж за сволота нас оббрехала?

– І чому Гольдман повiрив?

– Простiть, браття, – втрутився в розмову отець.

 – Я так розумiю, вашим слiдчим теж був Соломон Гольдман. І ви були бойовими товаришами.

Тiльки зараз юнаки помiтили, що iхнiй спiвкамерник – душпастир: i з виду, i з мови. Тож один мляво вiдповiв:

– Пiп… Яка нам з тобою балачка? Ми й церкву одного разу з димом пустили…

Другий приглянувся:

– Та це ж наш гiмназiйний. Що Закон Божий викладав.

Забув, як звати…

– Я вас теж упiзнав, але як звати – забув. Ви кепсько вчились. Те, що безбожники, – то ця камера нас помирить, в нiй нема часу на ворожнечу. Але маю вам дещо нагадати з iсторii. Не священноi, а просто з iсторii, ви з неi теж, пригадуеться, тiкали.

Хлопцi усмiхнулись: певне, щось згадали з гiмназiйних пустощiв.

– Про те, що сталося з вами (та й далеко не з одними вами), а з багатьма iншими ще станеться, е знаменитий вислiв: «Революцiя пожирае своiх дiтей».

Рiч не про канiбалiзм, як ви розумiете. Це вигукнув Жорж Дантон, засновник революцiйного трибуналу за часiв Великоi французькоi, коли за вироком того ж трибуналу везли на страту вже його. І в цих словах – уся революцiя. Будь-яка, i ця наша теж. Бо е закони природи i е закони суспiльства, пожирання ж своiх дiтей – невiдворотний суспiльний закон.

– Далi, – зацiкавлено пiдсунулись юнаки, одразу якiсь зiбранi й зосередженi.