Фінансист

Тут же поруч знаходилися банкiвськi установи, вiдомi не тiльки в Америцi, але i за ii межами: «Дрексел i Ко», Третiй нацiональний банк, Перший нацiональний банк, а також фондова бiржа та iншi подiбнi установи. По сусiдству притулилися ще десятка зо два банкiв i дрiбнiших бiржових контор. Едвард Тай, глава i «мозок» фiрми, родом iз Бостона, був сином iрландця-iммiгранта, який досяг успiху i розбагатiв у цьому консервативному мiстi. У Фiладельфii мiстера Тая вабили широкi можливостi спекуляцiй. «Це найкраще мiсце для людини, яка вмiе бути насторожi», – з легким iрландським акцентом казав вiн своiм друзям.

Себе вiн вважав саме такою людиною. Це був чоловiк середнього зросту, не надто повний, з легкою i дещо передчасною сивиною, за натурою життерадiсний i добродушний, але в той же час завзятий i самовпевнений. Над верхньою губою у нього стовбурчилися коротко пiдстриженi сивi вуса.

– Бiда з цими пенсильванцями, – скаржився вiн уже незабаром пiсля переiзду. – Нiколи не платять готiвкою, норовлять всучити вексель.

На ту пору кредит Пенсильванii, а отже, i Фiладельфii, незважаючи на багатство штату, упав дуже низько.

– Якщо справа дiйде до вiйни, – говорив мiстер Тай, – то цiлi легiони пенсильванцiв почнуть пропонувати векселi як платню за обiд! Прожив би я цiлих два столiття, то розбагатiв би на покупцi пенсильванських векселiв i зобов’язань. Колись вони, мабуть, розплатяться з боргами, але ж Господи, як це повiльно робиться! Я буду лежати в могилi ранiше, анiж вони покриють менi хоча б вiдсотки по своiй заборгованостi.

Вiн не помилявся. Фiнанси штату i мiста перебували в досить жалюгiдному станi, оскiльки казну оббирали всi, кому не лiньки, i будь-якими способами, то всякi новi починання в штатi вимагали випуску нових облiгацiй. Цi облiгацii або «зобов’язання», як iх називали, гарантували шiсть вiдсоткiв рiчних, але, коли надходив термiн сплати вiдсоткiв, скарбник мiста або штату ставив на них штамп iз датою пред’явлення, i вiдсотки за «зобов’язанням» нараховувалися з цього дня не тiльки на номiнал, але й на накопиченi вiдсотки.

Інакше кажучи, це було поступове накопичення вiдсоткiв. Людям, якi потребували готiвки, вiд цього користi було мало, бо пiд заставу таких «зобов’язань» банки видавали не бiльше сiмдесяти вiдсоткiв iх курсовоi вартостi, продавалися ж вони не за паритетом, а по дев’яносто за сто. Звичайно, iх можна було купувати з розрахунку на майбутне, але надто довго доводилося чекати.