Фінансист

Люди можуть запiдозрити щось…

Вона вирiшила тримати з ним люб’язно-стриманий тон поважноi жiнки, якого дотримувалася ще з початку iхнього знайомства.

– Люди? – повторив вiн. – Не переймайтеся цим. Люди думають про нас те, що ми хочемо iм показати. Менi одначе неприемно, що ви так сухо говорите зi мною.

– Чому?

– Бо… я… люблю вас.

– Але ви не повиннi любити мене! Так не годиться! Я ж не можу вийти за вас замiж. Ви такий юний, а я вже немолода…

– Облиште! – рiшуче сказав Френк. – Що за дурницi! Я хочу, щоб ви були моею дружиною.

І ви це знаете. Краще скажiть – коли ми одружимося?

– Що ви таке кажете! – вигукнула вона. – У життi нiчого подiбного не чула! Цього не буде.

– Чому? – запитав вiн.

– Тому що… я старша за вас. Це усiм здалося б дивним. Я, зрештою, так недавно овдовiла…

– Ет, недавно чи давно – яке це мае значення? – роздратовано вигукнув Френк. – Єдине, що менi в вас не подобаеться, це ваше одвiчне – «Що скажуть люди?» «Люди» не будують вашого життя. А вже мого – й поготiв.

Перш за все думайте про себе. Ви самi повиннi влаштовувати свое життя. Невже ви допустите, щоб мiж вами i вашими бажаннями постало те, що подумають «iншi»?

– Але у мене немае цього бажання, – збентежено перебила його Лiлiан.

Френк устав, пiдiйшов до неi i заглянув iй у вiчi.

– Ну то й що? – схвильовано й iронiчно запитала вона.

Вiн продовжував дивитися на неi.

– Ну то й що? – повторила вона все бiльше розгублюючись.

Вiн нахилився, прагнучи обiйняти ii, але вона пiдхопилася рiшуче.

– Нi, не наближайтеся до мене! – благально протестувала Лiлiан. – Я зараз пiду в кiмнати i бiльше на порiг вас не пущу! Це жахливо… Ви геть з глузду з’iхали… Залиште мене в спокоi!

Вона проявила таку рiшучiсть, що Френк пiдкорився. Але тiльки на цей вечiр. Вiн приходив знову i знову. І одного разу, коли зграя комарiв загнала iх у кiмнати, i мiсiс Семпл знову почала наполягати, щоб вiн припинив своi вiдвiдини, запевняючи, що його увага до неi всiм кидаеться в очi, i вона буде зганьблена, Френк, незважаючи на ii вiдчайдушний опiр, рiшуче обiйняв ii.

– Що ви, що ви! Припинiть! – вигукувала вона. – Я ж вам казала… Це ж нерозумно, нарештi! Не смiйте мене цiлувати! О-о-о…

Вона вирвалася i побiгла сходами до себе в спальню. Ковпервуд швидко поквапився за нею. Коли мiсiс Семпл хотiла зачинити дверi, вiн силомiць вiдчинив iх, знову схопив молоду жiнку в обiйми i високо пiдняв угору.

– Як ви смiете! – закричала вона.