Фінансист

Але невелика група полiтиканiв, не причетних до мiськоi адмiнiстрацii, котрi насторожено ставилися до ii дiяльностi, а також низка газет i деякi фiнансисти, якi стояли осторонь полiтики, пiд впливом загального пiдйому патрiотизму в краiнi наполягали на розмiщеннi позики альпарi. Тому до постанови про випуск позики довелося додати вiдповiдний пункт.

Певна рiч, що ця обставина розладнала таемну змову полiтикiв i фiнансистiв, котрi сподiвалися одержати сертифiкати позики по дев’яносто доларiв.

Так чи iнакше, своi грошенята, якi застрягли в прострочених зобов’язаннях мiста, що не купувало iх за браком коштiв, треба було видряпувати. Залишався один вихiд – знайти маклера, обiзнаного в усiх тонкощах бiржi. Цей маклер, взявшись за розповсюдження новоi мiськоi позики, надав би iй видимостi вигiдного капiталовкладення i таким чином збув би сертифiкати на сторону по сто доларiв за штуку. Надалi ж, якби позика впала в цiнi – а це було неминуче, – вони могли скупити скiльки завгодно сертифiкатiв i при першiй-лiпшiй нагодi пред’явити iх мiсту до оплати за номiнальною вартiстю.

Джордж Стiнер, який саме в цей час вступив на пост мiського скарбничого i не мав достатнiх фiнансових можливостей для вирiшення такоi складноi проблеми, неабияк непокоiвся. Генрi Молленгауер, власник безлiчi старих мiських зобов’язань, котрий бажав тепер отримати своi грошi для вкладення iх у багатонадiйнi пiдприемства на Заходi, зробив вiзит Стiнеру, а також меру мiста (разом з Сiмпсоном i Батлером вiн входив до складу «великоi трiйки»).

– Я вважаю, що час вже якось виплутуватися зi становища з цими простроченими зобов’язаннями, – заявив вiн. – У мене iх накопичилося на величезну суму, та й у iнших теж. Ми довгий час допомагали мiсту, не кажучи нi слова, але тепер потрiбно нарештi дiяти. Мiстер Батлер i мiстер Сiмпсон дотримуються тiеi ж думки. Чи не можна пустити сертифiкати новоi позики в котирування на фондовiй бiржi i таким шляхом реалiзувати грошi? Спритний маклер мiг би пiдняти iх до паритету.

Стiнер був надзвичайно втiшений вiзитом. Молленгауер рiдко обтяжував себе появою на людях i вже якщо робив це, то з розрахунком на вiдповiдний ефект. Тепер вiн побував ще у мера мiста i у голови мiськоi ради, тримаючись в розмовi з ними, як i зi Стiнером, зарозумiло, неприступно i непроникно.