Фінансист

Уявiть собi людину, вiд природи обдаровану талантом фiнансиста, який манiпулюе величезними сумами пiд виглядом акцiй, сертифiкатiв, облiгацiй та готiвки так само вiльно, як хтось манiпулюе шашками або шахами на дошцi. А ще краще – уявiть собi майстра, який опанував усi таемницi шаховоi гри, – славетного шахiста з тих, котрi, сидячи спиною до дошки, грають одночасно з чотирнадцятьма партнерами, по черзi оголошують ходи, пам’ятають розташування всiх фiгур на всiх дошках i незмiнно виграють.

Звiсно, на той час Ковпервуд ще не був таким вправним, та все ж це порiвняння цiлком доречне. Чуття пiдказувало йому, що робити з грошима, – вiн умiв депонувати iх в одному мiсцi готiвкою i водночас використовувати iх для кредиту i як базу для оборотних чекiв у багатьох iнших мiсцях. В результатi обдуманого, послiдовного проведення подiбних операцiй вiн уже отримав купiвельну спроможнiсть, що разiв у десять, а то й у дванадцять перевищувала початкову суму, котра втрапила йому до рук. Ковпервуд iнстинктивно засвоiв принципи гри на пiдвищення i на пониження. Вiн не лише точно знав, якими способами день у день, рiк у рiк вiн буде пiдкоряти своiй волi зниження i пiдвищення курсу мiських сертифiкатiв (зрозумiло, якщо йому вдасться зберегти свiй вплив на скарбничого), але також як за допомогою цiеi позики заручитися в банках таким кредитом, який йому ранiше i не снився. Одним iз перших скористався ситуацiею банк його батька i розширив кредит Френковi. Мiсцевi полiтичнi верховоди i дiлки – Молленгауер, Батлер, Сiмпсон та iншi, – переконавшись в його успiхах, почали спекулювати мiською позикою. Ковпервуд став вiдомий Молленгауеру i Сiмпсону якщо не особисто, то як людина, котра зумiла досить успiшно провернути угоду з випуском мiськоi позики. Подейкували, що Стiнер вчинив дуже мудро, звернувшись до Ковпервуда. Правила фондовоi бiржi вимагали, щоби всi угоди пiдсумовувалися до кiнця дня i балансувалися до кiнця наступного. Але домовленiсть з новим скарбничим позбавляла Ковпервуда дотримання цього правила, i в його розпорядженнi завжди був час до першого числа наступного мiсяця, тобто iнодi цiлих тридцять днiв для того, щоб вiдзвiтувати по всiх угодах, пов’язаних з випуском позики.

Бiльше того, це, по сутi, не можна було навiть назвати звiтом, адже всi папери залишалися у нього на руках.