Ти знаєш, що ти – людина? (збірник)

О жорстока! Щастя хоч краплину

В душу мою змучену згуби —

Полюби i зрадь через хвилину,

Та хоч на хвилину полюби!

«Вие вiтер, довго вие, навiть слухать обрида…»

Вие вiтер, довго вие, навiть слухать обрида.

Ходить байда споконвiчний та у вiкна загляда[46 - Ходить байда споконвiчний та у вiкна загляда.Байда – тут: гульвiса. (Прим. Т. Ю. Бледних)].

Ну чому б тобi, приблудо, не заснути уночi,

Не погрiть старечi костi в димарi чи на печi?

Я не сплю – менi й не диво:

я ж не вiтер – чоловiк,

Помитарствую, поб’юся та й засну колись навiк[47 - Помитарствую, поб’юся та й засну колись навiк.

Але ж я не спати – жити!

Жить i мрiяти люблю —

Через це у довгi ночi не вилежуюсь, не сплю.

Ну, вгамуйся, клятий вiтре,

не стогни та не хрипи,

У мое вкладайся лiжко i за мене там поспи.

І зiтха тужливо вiтер, кулаками в шибки б’е:

– І менi, – кричить, – кохання

також спати не дае.

Я давно про зiрку мрiю, свiтлу зiроньку одну,

Але як не дму, не вiю, я до неi не сягну.

Тож ходжу я в довгi ночi та зiтхаю знов i знов,

Їй пiснi сумнi складаю про сумну мою любов.

«Я чекав тебе з хмари рожево-нiжноi…»

Я чекав тебе з хмари рожево-нiжноi,

Із ранкових туманiв, з небесних октав,

Коли думи збiгалися з мли бездорiжноi

І незвiданий смуток за душу смоктав.

Я вiд тебе жадав незвичайного й дивного,

Щоб з’явилася маревом, видивом, сном,

Щоби я знемагав од дихання нерiвного,

Од заклятоi радостi пiд вiкном.

І не мiг я спекаться словесноi пишностi,

Одсахнутись ураз од кокетливих мрiй, —

Волочив я тебе в ореолi безгрiшностi

Крiзь хитливих iлюзiй розкиданий стрiй.

Припливла ти до мене з прибоем уяви,

Несподiвано встала над смутком чекань,

Розцяцькованих мрiй павiани i пави

Повтiкали лякливо пiд купол свiтань.

Розгубили вони своi зваби i почестi,

І сьогоднi вклоняеться серце мое

Тiй земнiй, соромливiй, жагучiй жiночостi,

Що красою життя – материнством – стае.

«Говорю я з тобою мовчки…»

Говорю я з тобою мовчки,

Тиша хмарою проплива.

І вовтузиться думка, мов квочка[48 - І вовтузиться думка, мов квочка…Вовтузиться – не сидить спокiйно; соваеться. (Прим. Т. Ю. Бледних)],

В намаганнi родить слова.

Тиша важчае. Терпнуть губи,

Тиша репне навпiл ось-ось.

Припаду я шалено й грубо

До безумства твоiх волось.