Справжній Мазепа

Є у нього, в «Невському проспектi», картинка походу в бордель… Може, вiн i не втiк з дому розпусти (як це зробив герой твору), а залишився, щоб спiзнати грiховних насолод?

Чому я не лишився в магазинi? Подумаеш, дiвчина якось вiддалася пiдтоптаному залицяльниковi за грошi, якi тому висилае дружина з Італii. Ну то й що? Таке життя. І така у нас економiка… Суцiльнi грiховнi спокуси…

Це ж не старi часи, коли за перелюб карали на горло!

Та й нинi де знайдеш цнотливих дiвчат? Цнота – не в пошанi. Як i честь та гiднiсть…

Дивись простiше на речi, хлопче…

Добре казати.

Надворi темнiе. Галi немае. Не звабив ii. Доведеться самому лягати в лiжко…

Дрiмаю. Що таке сон? Голос нашоi пiдсвiдомостi? Вiкно в прийдешне? Чи магiчне дзеркало, в якому бачимо себе… без прикрас?

Знову Галя. Чи Галька… Магазин. Шоп.

Заходить Явтух Макогоненко. Дихае перегаром.

– Чого треба? – зиркае дiвчина.

– Нiби не знаеш… Іди сюди…

І на прилавок лягае зелений папiрець iз портретом якогось президента.

– Я не продаюсь…

– Ха! Це тебе сопляк Левко напоумив?

(Мене, до речi, звати Леонiдом. Можна й Левком…)

– Синок!.. – це, певно, про мене. – Молоко на губах не обсохло. Думаеш, вiн мае грошi? Стане лiкарем? Багато зароблятиме? А ти будеш ходити бiля нього панею? Ось що ти будеш мати! – Явтух пiдсовуе пiд нiс дiвчинi дулю.

– Кажеш, не продаешся? – продовжуе п’яне белькотання. – А коли отак!

Жбурляе на прилавок ще одну купюру.

У Галиних очах – помiтно вагання…

Явтух своiми мiцними лапищами згрiбае дiвчину.

– Не випендрюйся!

Сукня опиняеться на пiдлозi. Спiдня бiлизна – теж…

Груденята – униз на брудний прилавок. Руки Явтуха нiби вростають у дiвочi сiдницi. Вiн налягае i важко хекае…

Юне тiло, яким я милувався в струменях мiсячного сяйва, враз стае для мене гидким… Конвульсiйно здригаеться серед залежаних оселедцiв, ковбас, прострочених консервiв. Котиться вiдкоркована пляшка кетчупу, яка стояла на прилавку. Виливаеться на пiдлогу.

– Отак! – реготнув Явтух. – Теж менi цiлка…

Кiлька рiзких порухiв. З горла дiвчинки вириваеться стогiн. Вiд задоволення? Вiд болю?

– О-о-о! – стогне Явтух. Злазить вдоволений, – хвацько ляскае по сiдницях. – Тепер порядок.

Дiвчина (а чи дiвчина? жiнка не пошлюблена…) пiдiймаеться. На прилавку валяються долари – наче позеленiле цвiле листя.

Прокидаюся. На чолi – холодний пiт…

Ще не розсвiло. Темно.