Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Патер Браун нерухомо застиг у темрявi i раптом втратив голову. З ним це траплялося. Правда, дурнiшим вiд цього вiн не ставав, швидше навпаки. У такi моменти, склавши два i два, вiн отримував чотири мiльйони. Католицька церква (згiдно зi здоровим глуздом) не завжди схвалювала це. Вiн сам не завжди це схвалював. Але часом на нього находило справжне натхнення, необхiдне у вiдчайдушнi митi: адже вiн втратив свою голову й усе одно знайде ii.

– Менi здаеться, сер, – сказав вiн чемно, – в кишенi у вас все ж е срiбло.

Високий джентльмен втупився в нього.

– Що за дурня! – вигукнув вiн. – Я даю вам золото, чому ж ви не задоволенi?

– Інколи срiбло дорожче за золото, – скромно сказав священик. – Я хочу сказати – коли його багато.

Незнайомець уважно подивився на нього. Потiм ще уважнiше глянув уздовж коридору. Знову перевiв погляд на патера Брауна i якусь мить дивився на свiтлiюче позад нього вiкно. Нарештi, зважившись, вiн узявся рукою за ляду, перескочив через неi з легкiстю акробата i, нахилившись до крихiтного священика, величезною рукою схопив його за комiр.

– Тихо! – сказав вiн пошепки. – Я не хочу вам погрожувати, але…

– А я буду погрожувати вам, – перебив його патер Браун раптово змiцнiлим голосом. – Погрожувати хробаком невмирущим i вогнем незгасним.

– Дивак! Вам не мiсце тут, – зауважив незнайомець.

– Я священик, пане Фламбо, – сказав патер Браун, – i готовий вислухати вашу сповiдь.

Високий чоловiк мало не задихнувся, на мить завмер i важко опустився на крiсло.

Першi двi перемiни обiду «Дванадцяти справжнiх рибалок» слiдували одна за одною без усiляких перешкод i затримок. Копii меню у мене немае, але якщо б вона i була, все одно б ви нiчого не збагнули. Меню було складено ультрафранцузькою мовою кухарiв, незвичною навiть для самих французiв. За традицiею клубу, закуски були розмаiтi i шалено складнi. До них поставилися цiлком серйозно, тому що вони були марним додатком, як i весь обiд, як i сам клуб.

За тiею ж традицiею зупу подали легку i просту – все це було лише вступом до майбутнього рибного бенкету. За обiдом точилася та дивна, некваплива розмова, що мае вiщувати долю Британськоi iмперii, настiльки сповнена натякiв, що пересiчний англiець навряд чи зрозумiв би ii, навiть якби й пiдслухав. Мiнiстрiв називали на iм’я, згадуючи iх iз якоюсь млявою прихильнiстю.