Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

– Але яка вважае, – тихо додав священик, – що ваша власна сажа вам не належить.

Крук глянув на нього зацiкавлено i навiть iз повагою.

– Кому ж може знадобитися власна сажа? – поцiкавився вiн.

– Комусь, може, i знадобиться, – вiдповiв патер Браун серйозно. – Кажуть, наприклад, що нею користуються садiвники. А сам я якось на Рiздво принiс чимало радощiв шiстьом дiтлахам, котрi очiкували Санта-Клауса, виключно за допомогою сажi, застосованоi як зовнiшнiй засiб.

– Ах, як цiкаво! – втiшилася Рубi. – А ви б не повторили це сьогоднi для нас?

Енергiйний канадець пан Блаунт посилив свiй i без того гучний голос, приеднуючись до пропозицii племiнницi.

Здивований фiнансист i собi пiдвищив голос, висловлюючи рiшуче несхвалення, але в цей час хтось постукав у вхiднi дверi. Священик вiдчинив iх, i очам присутнiх знову показався сад iз араукарiею i вiчнозеленими деревами, тепер уже темнiючими на тлi чудового фiолетового заходу. Цей вигляд, нiби вставлений у раму розчахнутих дверей, був настiльки гарний i незвичайний, що здавався театральною декорацiею. Кiлька миттевостей нiхто не звертав уваги на чоловiка, котрий зупинився на порозi. Це був, мабуть, звичайний кур’ер у запиленому поношеному плащi.

– Хто з вас пан Блаунт, джентльмени? – спитав вiн, простягаючи листа.

Пан Блаунт сiпнувся й осiкся, так i не закiнчивши свого схвального вигуку. Зi здивованим виглядом вiн надiрвав конверт i став читати лист. При цьому його обличчя спочатку запаморочилося, потiм прояснилося, i вiн повернувся до свого зятя та господаря.

– Менi дуже неприемно завдавати вам стiльки неспокою, полковнику, – почав вiн iз веселою церемоннiстю Нового Свiту, – чи не зловживатиму я вашою гостиннiстю, якщо ввечерi до мене зайде сюди у справi один мiй старий приятель? Втiм, ви, мабуть, чули про нього – це Флорiан, знаменитий французький акробат i комiк. Я з ним познайомився багато рокiв тому на Далекому Заходi (вiн за народженням канадець). А тепер у нього до мене якась справу, хоча навiть не здогадуюсь, яка.

– Звiсно, певна рiч, любий, – люб’язно вiдповiв полковник. – Всiх друзiв, кого забажаете. До того ж вiн, без сумнiву, буде дуже в нагодi.

– Вiн вимаже собi обличчя сажею, якщо ви це маете на увазi, – зареготав Блаунт, – i всiм наставить лiхтарiв пiд очима. Я особисто нiчого не маю, я чоловiк простий i люблю веселу стару пантомiму, в якiй герой сiдае на свiй цилiндр.

– Тiльки не на мiй, будь ласка, – з гiднiстю зронив сер Леопольд Фiшер.