Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Вони були так само повнiстю вiдрiзанi вiд усього свiту на цьому клаптику землi, загубленому в невiдомоi заплави, як на кораловому рифi в Тихому океанi.

Раптово дзвiн рапiр прискорився, почувся глухий удар, i принц скинув руки – вiстря шпаги iталiйця з’явилося у нього мiж лопаток. Принц хитнувся усiм тiлом праворуч, немов хотiв, як хлопчисько, пройтися колесом, але, не закiнчивши фiгури, повалився на траву. Шпага вилетiла у нього з руки i полетiла, немов велетенська зiрка, в спокiйну воду, а сам вiн iз такою силою вдарився об землю, що зламав своiм тiлом великий трояндовий кущ, пiднявши в повiтря хмару червоного пилу, наче дим вiд кадила на язичницькому вiвтарi.

Сицилiець принiс криваву жертву духу свого батька.

Священик упав на колiна бiля бездиханного тiла, проте сумнiвiв не було: принц i справдi був мертвий. У той час, як патер Браун намагався, без будь-якоi на то надii, застосувати якiсь останнi, вiдчайдушнi засоби, з рiчки нарештi почулися голоси, i вiн побачив, як до причалу прибув полiцiйний катер iз констеблями й iншими важливими особами, серед котрих був i схвильований Пол.

Маленький священик пiднявся з гримасою подиву, яку вiн навiть не намагався приховати.

– Чому, – пробурмотiв вiн, – чому вiн не з’явився ранiше?

Через якихось сiм хвилин острiвець заповнили городяни та правоохоронцi. Останнi взяли пiд варту переможного дуелянта, з ритуальною урочистiстю нагадавши йому, що все, що вiн скаже, може бути використане проти нього.

– Я нiчого не скажу, – вiдповiв одержимець зi сяючим, просвiтленим обличчям. – Я бiльше нiчого нiколи не скажу. Я дуже щасливий, i хочу тiльки, щоб мене повiсили.

Вiн замовк, його повели, i, як не дивно, вiн i справдi в цьому життi нiчого бiльше не сказав, за винятком одного слова на судi: «Винен».

Патер Браун непорушно дивився на те, як раптово сад наповнився людьми, як заарештували месника, як забрали покiйника, як лiкар засвiдчив смерть.

Немов у страшному снi, вiн не мiг поворухнути i пальцем. Священик повiдомив свое iм’я й адресу полiцiянтам, але вiдхилив пропозицiю повернутися разом iз ними в мiсто. Слуга Божий залишився сам у саду, споглядаючи на зламаний трояндовий кущ i на зелений майданчик, на якому так швидко розiгралася ця таемнича трагедiя. На рiчцi стемнiли вiдблиски вечiрньоi зорi, з лукiв пiднявся туман, кiлька запiзнiлих птахiв поспiшно перелетiли на той берег.