Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Але тi, кому справдi доводиться мати справу з грабiжниками й убивцями, поводяться зовсiм iнакше. Ми сидимо в цiлковитiй безпецi бiля печi i знаемо, що наш будинок не горить. Знаемо, що серед нас немае злочинця.

Пан Дюрок, чие iм’я тiльки-но назвали, повiльно пiдвiвся з крiсла, його величезна тiнь, здавалося, покрила все навколо, i сама пiтьма стала темнiшою.

– Серед нас е злочинець, – сказав вiн. – Я Фламбо, i за мною досi полюе полiцiя двох пiвкуль.

Американець поглянув на нього блискучими застиглими очима.

Вiн не мiг нi поворухнутися, нi озватися.

– У тому, що я кажу, немае нi мiстики, нi метафор, – сказав Фламбо. – Двадцять рокiв я крав цими самими руками, двадцять рокiв утiкав вiд полiцii на цих самих ногах. Ви, сподiваюся, погодитесь, що це достатнiй стаж. Ви, хочу вiрити, погодитесь, що моi суддi та переслiдувачi мали справу зi справжнiм злочинцем. Як ви вважаете, чи можу я знати, що вони думають про злочин? Скiльки проповiдей вимовляли праведники, скiльки поважних людей заливало мене презирством! Скiльки повчальних лекцiй я вислухав! Скiльки разiв мене питали, як я мiг впасти так низько! Скiльки разiв менi твердили, що жодна бiльш-менш гiдна людина не здатна опуститися в такi безоднi грiхи! Що викликало в менi це патякання, крiм смiху? Тiльки мiй приятель сказав менi, що вiн знае, чому я краду.

І з того часу я бiльше не крав.

Патер Браун пiдняв руку, немов хотiв спинити промовця. Грендiсон Чейз глибоко, зi свистом зiтхнув.

– Усе, що я вам сказав, правда! – закiнчив Фламбо.

 – Тепер можете видати мене полiцii.

Запанувала мертва тиша, тiльки з високого темного будинку долинав дитячий смiх та в хлiвi хрюкали великi сiрi свинi. А потiм раптом дзвiнкий голос порушив тишу. Те, що сказав Чейз, могло б здатися несподiваним будь-якому, хто не знайомий з американською чуйнiстю i не знае, наскiльки вона близька до суто iспанського лицарства.

– Пане Дюрок! – сказав Чейз доволi сухо. – Ми з вами, сподiваюся, друзi, i менi дуже боляче, що ви вважали мене здатним на настiльки брудний вчинок.

Я користувався вашою гостиннiстю й увагою вашоi родини. Невже я можу зробити таку гидоту тiльки тому, що ви по вашiй добрiй волi посвятили мене в невелику частину вашого життя? До того ж ви захищали одного. Жоден джентльмен не зрадить iншого за таких обставин. Краще вже просто стати донощиком i продавати за грошi людську кров. Невже ви собi можете уявити подiбного Юду?

– Здаеться, я можу, – сказав патер Браун.