Таємниця патера Брауна = The Secret of Father Brown

Звузьте ваш дух, як фокус камери. І ось – сталося!

Священик промовляв так, нiби його вiдвiдало марево.

Грендiсон Чейз усе ще дивився на спiврозмовника, суплячись, iз недовiрою i зацiкавленням. На секунду в його очах навiть спалахнула тривога. Здавалося, потрясiння, пережите ним при перших зiзнаннях священика, ще не вляглося.

Вiн переконував себе, що вiн, звiсно, не допетрав, що вiн помилився, що патер Браун, певна рiч, не може бути жахливим вбивцею, за котрого вiн його на хвилину прийняв. Але чи всi добре знають цього чоловiка, котрий так спокiйно розповiдае про вбивства i вбивць? А може, все ж вiн трiшки схиблений?

– Чи не думаете ви, – сказав Чейз уривчасто, – що цi вашi дослiди, цi спроби перевтiлитися в злочинця, роблять вас надмiрно поблажливим до злочину?

Патер Браун випростався i заговорив чiткiше:

– Якраз навпаки! Це вирiшуе всю проблему часу та грiха: ви, так би мовити, вже покаялися про запас.

Запанувала мовчанка. Американець дивився на високий навiс, що тягнувся до половини дворика, господар, не рухаючись, дивився на вогонь.

Знову пролунав голос священика, тепер вiн звучав iнакше – здавалося, що вiн долинае звiдкiлясь знизу.

– Є два шляхи боротьби зi злом, – сказав вiн. – І рiзниця мiж цими двома шляхами, можливо, найглибша прiрва в сучаснiй свiдомостi. Однi бояться зла, бо воно далеко. Іншi – бо воно близьке. І жодна чеснота, i жодна хиба не вiддаленi так одна вiд одноi, як цi два страхи.

Нiхто не вiдповiв цьому чоловiковi, i вiн продовжував так само вагомо, немов кидав слова з розплавленого олова.

– Ви називаете злочин жахливим тому, що ви самi не могли б вчинити його. Я називаю його жахливим тому, що уявляю, як би мiг вчинити його. Для вас це, як виверження Везувiю, але, правду кажучи, виверження Везувiю не таке жахливе, як, скажiмо, пожежа в цьому будинку. Якби тут раптово з’явився злочинець…

– Якби тут з’явився злочинець, – усмiхнувся Чейз, – то ви, гадаю, проявили б до нього надмiрну поблажливiсть. Ви, ймовiрно, стали б йому базiкати, що ви самi злочинець, i пояснили, що нiчого немае природнiшого, нiж пограбувати свого татка або зарiзати матусю.

Чесно кажучи, це менi здаеться непрактичним. Вiд таких розмов жоден злочинець нiколи не виправиться. Всi цi теорii та гiпотези – порожнi балачки. Поки ми сидимо тут, у затишному, милому будинку пана Дюрока, i знаемо, як ми всi добропоряднi, то можемо собi дозволити розкiш потеревенити про грабiжникiв, убивць i таемницi iхнiх душ. Це лоскоче нерви.