Украдене щастя (збірник)

Як цiлий творець, «цiлий чоловiк», вiчний трудiвник, борець i бунтар, фiлософ-мислитель i артист-спiвець, сповнений весняноi радости й осiнньоi задуми, одержимий вiрою й гризений сумнiвами, завше закоханий i завше стражденний, спалюваний гарячою любов’ю до людей i вiдчайно самотнiй, – вiн, може, чи не найповнiше в украiнськiй поезii (та й украiнськiй культурi загалом) явив нам високi iстини буття: ким е людина, ким вона прагне бути й ким може стати. Людський досвiд Франковоi поезii як ненастанного вправляння у людяностi – неоцiненний.

«Каригiдно мало знаемо ми нашого Івана Франка, – наголошував Улас Самчук у програмнiй доповiдi «Велика лiтература» на установчому з’iздi Мистецького украiнського руху 1946 р. – Зводимо Його до ролi полiтичного i нацiонального будителя i будiвничого, лишаючи на боцi можливо суттевiшi Його намiри. Вiн намагався збудувати не тiльки нацiонально-соцiяльну громаду. Вiн передусiм жорстоко скальпував наше духове ество та вимiрював ступiнь температури нашоi душi.

Вiн боявся за саму суть нас, нас як одиниць людських, як Божих творiв вищого порядку, яким наказано вершити i завершувати все створене на землi. Іван Франко, як нiхто з наших послiв у свiт вiчного, намагався зробити з нас людей. Людей у повному значеннi слова, людей великоi душi, людей широкоi i глибокоi натури»[3 - Самчук У. Велика лiтература // МУР: Альманах. – Збiрник 1. – 1946. – С. 51.].

Урештi, письменник сам чiтко означив людиномiрний вектор своiх творчих iнтенцiй: вiн нiколи не жадав бути гетьманом, керманичем, проводирем чи героем, лише поривався в усiй своiй дiяльностi «бути чоловiком» – «цiлим чоловiком»: «Лиш хто любить, терпить, В кiм кров живо кипить, В кiм надiя ще лiк, Кого бiй ще манить, Людське горе смутить, А добро веселить, – Той цiлий чоловiк.

Тож сли всю життя путь Чоловiком цiлим Не прийдесь тобi буть – Будь хоч хвилечку ним».

«Бути чоловiком» для Франка з конечнiстю означало – бути творцем. Тобто, передусiм, поетом (недаремно етимологiчне значення давньогрецького poietes – саме творець). Його генiй в усiй своiй «тисячострунностi» вiдбився в чарiвному дзеркалi поетичного слова. Адже поезiя – направду перша скрипка у багатоголосому й величному оркестрi духу, iм’я якому – Іван Франко. Саме з неi вiн розпочав свiй творчий шлях i нею-таки його закiнчив.