Украдене щастя (збірник)

«Багата образами й iдеями, колоритна й ароматна, немов квiтучий луг, поезiя Франка обiймае рiзнi сфери чуття, виблискуе оригiнальнiстю й силою», – стверджував Михайло Коцюбинський[9 - Коцюбинський М. Иван Франко. Биографическая заметка // Коцюбинський М. Твори: В 7 т. – Т. 4. – Киiв: Наук. думка, 1975. – С. 27.]; проте цей висновок можна поширити на всю лiтературну творчiсть автора «Зiв’ялого листя» та «Мойсея», «Захара Беркута» та «Перехресних стежок», «Украденого щастя» та «На склонi вiку»…

У цiй полiфонii художнього слова кожен може знайти те, що йому до смаку: свiдомий громадянин, гарячий патрiот – полум’янi революцiйнi заклики, нацiональнi гiмни, бойовi пiснi; закоханий юнак – шедеври iнтимноi, у тiм числi й еротичноi лiрики; книжник-любомудр – глибокi фiлософськi рефлексii й афористичнi моральнi повчання; дослiдник iсторii – епiчнi образки минувшини й поетовоi сучасности; охочий до смiху – дотепнi зразки гумору й сатири; вибагливий естет – мистецькi архiтвори-шедеври, у яких глибинний змiст гармонiйно поеднаний iз довершеною словесною формою й новаторською, свiжою образнiстю.

«Франко iнтересний, в якому б розрiзi, в якому б перекроi ми б не взяли його поезiю», – слушно вiдзначав той-таки Микола Зеров. І не тiльки поезiю – хочеться доповнити лiдера «неокласикiв»; проза й драматургiя не меншою мiрою заслуговують на пильне вдивляння в секрети лiтературноi творчости. У кожному з вимiрiв Франкового художнього мультиверсуму – проблемно-тематичному, iдейному, образному, стильовому, жанровому, версифiкацiйному, мовностилiстичному – перед читачем постае надзвичайне багатство й розмаiття тонiв i пiвтонiв, барв i вiдтiнкiв, якого б вистачило не на одного митця.

Нi, таки не «каменярський молот», а радше грацiйна «тисячострунна арфа» заслуговуе бути тим «фокусним», «iзмарагдовим» образом, який найадекватнiше символiзуе iстоту Франковоi творчости.

Водночас слiд вiдзначити глибинну, органiчну еднiсть усiеi творчости Франка (художньоi, науковоi й публiцистичноi), в усiй ii еволюцiйнiй багатоетапностi, багатожанровостi й багатостилевостi.

Адже, як пам’ятаемо, «всiм струнам стрiй один»! Так, апокрифiчнi сюжети й мотиви, що е предметом невсипущоi уваги Франка-вченого, раптом «оживають» у його художнiй практицi (пор. генезу лiричноi медитацii «Як голова болить!..» зi збiрки «Semper tiro»). Переклади знаходять продовження в оригiнальнiй творчостi (скажiмо, Байронiв «Каiн» – у «Смертi Каiна», «Райнеке Фукс» Гете – в «Лисi Микитi» тощо).