Украдене щастя (збірник)

СІДОГЛАВОМУ[83 - Ця поетична iнвектива адресована Юлiяновi Семеновичу Романчуковi (1842—1932) – украiнському громадсько-полiтичному дiячевi, пословi до австрiйського парламенту, одному з лiдерiв галицьких народовцiв, спiвзасновникiв «Просвiти», газети «Дiло» та iнiцiяторiв «Новоi ери» (украiнсько-польськоi полiтичноi угоди, укладеноi 1890 р.), який у вiдповiдь на контроверсiйнi зiзнання І. Франка в статтi «Nieco o sobie sAmym» (див. примiтку до вiрша «Украiна мовить:») виступив зi звинувачувальною статтею «Смутна поява» (Дiло.

– 1897. – 13. V), у якiй закидав Франковi вiдсутнiсть патрiотизму. Назва вiрша пояснюеться тим, що в часi його написання Ю. Романчук мав сиве волосся.]

Ти, брате, любиш Русь,

Я ж не люблю, сарака!

Ти, брате, патрiот,

А я собi собака.

Ти, брате, любиш Русь,

Як хлiб i кусень сала, —

Я ж гавкаю раз в раз,

Щоби вона не спала.

Ти, брате, любиш Русь,

Як любиш добре пиво, —

Я ж не люблю, як жнець

Не любить спеки в жниво.

Ти, брате, любиш Русь

За те, що гарно вбрана, —

Я ж не люблю, як раб

Не любить свого пана.

Бо твiй патрiотизм —

Празнична одежина,

А мiй – то труд важкий,

Гарячка невдержима.

Ти любиш в нiй князiв,

Гетьмання, панування, —

Мене ж болить ii

Вiдвiчнее страждання.

Ти любиш Русь, за те

Тобi i честь, i шана,

У мене ж тая Русь —

Кровава в серцi рана.

Ти, брате, любиш Русь,

Як дiм, воли, корови, —

Я ж не люблю ii

З надмiрноi любови.

ЯКБИ…

Якби само великее страждання

Могло тебе, Вкраiно, вiдкупити, —

Було б твое велике панування,

Нiкому б ти не мусила вступити.

Якби могучiсть, щастя i свобода

Вiдмiрялись по мiрi крови й слiз,

Пролитих з серця i з очей народа, —

То хто б з тобою супiрництво знiс?

О горе, мамо! Воля, слава, сила

Вiдмiрюються мiрою борби!

Лиш в кого праця потом скрань зросила,

Наверх той виб’есь з темноi юрби.

Та працi тоi, мамо, в нас так мало!

Лежить облогом лан широкий твiй,

А кiлько нас всю силу спрацювало,

Щоб жить, без дяки, в каторзi чужiй!

ДЕКАДЕНТ

(В.

Щуратовi)[84 - Щурат Василь Григорович (1871—1948) – украiнський поет i перекладач, лiтературознавець, педагог, дiйсний член НТШ (з 1914), голова НТШ (1915—1923), перший ректор Львiвського таемного унiверситету (1921—1923). Вiрш викликано статтею В. Щурата «Лiтературнi портрети. І. Іван Франко» (Зоря. – 1896.