Украдене щастя (збірник)

А як коли у снi тебе побачу,

То, бачиться, всю злiсть i гiркiсть трачу

І викидаю, мов гадюк тих звiй;

Весь день мов щось святе в душi лелiю,

Хоч не любов, не вiру, не надiю,

А чистий, ясний образ твiй.

НЕНАЗВАНІЙ МАРІЇ

Хоч забудеш ти за мене,

Я за тебе не забуду;

Незлiченними гадками

Все тобi являться буду.

Сизий голуб промайне,

Ти згадаеш, моя мила:

«А вiн так любив мене!

Чом його я не любила?»

Божа пчiлка над цвiток

Пролетить, i ти спом’янеш

Свое слово: «Цить там, цить,

Бо нiчого не дiстанеш!»

На стiнi павук снуе

Претонiсiнькую сiтку,

І згадаеш ти свое

Нудьгування в своiм свiтку.

Чи комарик забринить

На вiкнi твоiм весною —

Ти згадаеш: «Так спiвав

Вiн, сумуючи за мною».

Чи закракае ворона,

То згадаеться тобi:

«Чом же я [i]з ним зiрвалась

Ік життьовiй боротьбi?»

Чи камiнчик в воду кане,

Ти згадаеш лиш одно:

«Як я в те багно погане

Провалилась аж на дно!»

Не гони тих дум вiд себе —

Все одно не вiдженеш:

В супроводi iх, сумная,

Аж до гробу доплинеш.

І як блискавка заблисне,

То в ii огнi громовiм

Ти побачиш нехотя

Образ мiй в вiнцi терновiм.

ДО МУЗИ

Знов кличеш ти мене, моя богине,

В непроходимi нетрi тих часiв,

Де правда родиться i правда гине

І де луна iгровище бiсiв.

У свiт краси й гидоти, в море сине,

В аркани злуд, у тайники лiсiв,

В вир пристрастей, в огонь, що ввiк не стине,

І в заколот небесних поясiв.

Нехай i так! Пiдем, моя ти люба!

Скуштуемо ще раз утiх земних

І зирнемо в той вир, де всьому згуба.

Ще раз пройдем по сховищах тiсних,

Де жах i жаль, i мрii, й дiйснiсть груба,

І втомимось, i заснемо по них.

Із циклу «Паренетiкон»[85 - Паренетiкон (букв. збiрка моральних повчань; вiд грецьк. parainеo – повчаю, заохочую). Ймовiрно, що назва циклу iнспiрована «Паренезисом» св. Єфрема Сирина (бл.

306—373) – збiрником повчальних висловлювань, переважно духово-аскетичного характеру. Бiльшiсть творiв циклу – варiяцii на тему (а то й вiльнi вiршовi переклади) морально-фiлософських рефлексiй, настанов та афоризмiв iз буддiйськоi «Дгаммапади», проповiдей християнських отцiв церкви (Івана Златоуста, Єфрема Сирина), староруського «Ізмарагду» (ХІІІ—ХV ст.) та iн. пам’яток середньовiчноi лiтератури.]

* * *

Не слiд усякого любити без розбору.