Полліанна дорослішає

Голос мiсiс Чилтон затремтiв, i вона зробила паузу. Тодi повела далi:

— Але якби, замiсть просто залишатися собою, вона свiдомо визначила своi мiсiю, то вже не була б тим радiсним наiвним дитям, яке батько навчив гри у «знай, радiй». Неминуче вона перетворилась би на самовдоволену проповiдницю, як писала ота медсестра. Тому, хоч би що я мала iй сказати, я не говоритиму, що вона покликана пiдбадьорити мiсiс Керю, — пiдводячись i вiдкладаючи свое рукодiлля, рiшуче пiдсумувала мiсiс Чилтон.

— Я завжди знав, яка ти мудра, — схвалив ii слова чоловiк.

Поллiаннi сказали наступного дня. І ось як це було:

— Серденько, — почала тiтка, залишившись того ранку вдвох iз небогою, — хотiла б ти цю зиму згаяти у Бостонi?

— З вами?

— Нi. Я вирiшила iхати з твоiм дядьком у Нiмеччину. Але мiсiс Керю, добра знайома доктора Еймса, запросила тебе на цiлу зиму. І я схильна вiдпустити тебе до неi.

Поллiана засмутилась.

— Але ж, тiтонько Поллi, у Бостонi не буде нi Джиммi, нi мiстера Пендлтона, нi мiсiс Сноу, нiкого з моiх знайомих.

— Не буде, серденько. Але вони теж не були твоiми знайомими, аж доки ти не приiхала сюди й познайомилася з ними.

Обличчя Поллiанни розпливлося в усмiшцi.

— А що, тьотю Поллi, це правда! Виходить, у Бостонi е своi Джиммi, i мiстери Пендлтони, i мiсiс Сноу, якi лише чекають, щоб я з ними познайомилася. Правильно я кажу?

— Правильно, мила моя.

— Тодi, менi е з чого радiти. Я думаю, тiтонько Поллi, ви тепер умiете грати лiпше за мене. Менi й на думку не спало, що там люди чекають на знайомство зi мною.

Та ще скiльки iх! Я декого бачила два роки тому, як ми були там з мiсiс Грей. Ми там стояли цiлих двi години дорогою з Заходу.

На вокзалi там один чоловiк, дуже славний, пiдказав менi, де можна напитись води. Гадаете, вiн ще там бувае? Я б охоче з ним заприязнилась. А ще була славна ледi з маленькою дiвчинкою. Вони мешкають у Бостонi. Вони самi так сказали. Дiвчинку звати Сюзi Смiт. Можливо, я могла би з ними познайомитись. Як гадаете, я б могла? І був там iще хлопчик, i ще одна панi з малям.

Але тi мешкають у Гонолулу, тож iх я навряд чи там надибаю. Зрештою, там буде мiсiс Керю. Тьотю Поллi, а хто така мiсiс Керю? Вона родичка нам?

— Лишенько, Поллiанно! — вигукнула мiсiс Чилтон напiвжартома, напiврозпачливо. — Невже ти сподiваешся, що хтось здатен встигнути за твоею розповiддю, а тим паче — за твоею думкою, коли ти у двi секунди перескакуеш з Бостона у Гонолулу i назад! Нi, мiсiс Керю нам не родичка.