Полліанна дорослішає

— Гра полягае в тому, щоб знаходити пiдстави для радощiв у всьому, що трапляеться. А вам не випадае навiть почати, бо у вас немае пiдстав нi для чого iншого, крiм радощiв. У вашому випадку, — просто немае гри! Правильно?

Обличчя мiсiс Керю спалахнуло жаром. З досади вона сказала бiльше, нiж мала намiр сказати.

— Нi, Поллiанно, я не можу з цим погодитись, — заперечила вона крижаним тоном. — Я б сказала, радше, я не знаходжу найменших пiдстав, щоб радiти.

Якусь мить Поллiанна сторопiло дивилась на спiврозмовницю.

— Мiсiс Керю, чому? — видихнула вона.

— А що хорошого у мене е? — з викликом запитала жiнка, геть забувши про свое рiшення не дозволяти Поллiаннi «проповiдувати».

— Та ж... геть усе... — промимрила Поллiанна, яка ще не отямилась вiд здивування. — Ось у вас такий гарний будинок.

— Це тiльки мiсце для прийому iжi та сну. А я не хочу нi iсти, нi спати.

— Але у вас так багато прегарних чудових речей... — нерiшуче зазначила Поллiанна.

— Вони втомлюють мене.

— А ще автомобiль, на якому ви будь-куди можете поiхати.

— Я нiкуди не хочу iхати.

Поллiанна голосно охнула.

— Мiсiс Керю, подумайте, скiльки цiкавих людей i речей можна побачити...

— Поллiанно, вони менi не цiкавi.

Поллiанна замовкла ошелешено. На ii обличчi вiдбилось глибоке занепокоення.

— Але ж, мiсiс Керю... — не вгавала вона, — менi траплялось так, що до гри приставали люди, яким випало чимало лиха. І що гiрше iм було, то бiльше приводiв для радощiв вони мали знаходити у своему становищi.

Якийсь час мiсiс Керю мовчала. Вона сидiла непорушно, дивлячись у вiкно. Поступово вираз сердитого заперечення на ii обличчi змiнився на безнадiйний сум. Вона дуже повiльно обернулась до дiвчинки i сказала:

— Поллiанно, я не думала, що розповiдатиму тобi про це; але вирiшила розповiсти. Я поясню тобi, чому я не здатна радiти нi з чого, що маю...

І вона стала розповiдати iсторiю Джеммi, чотирирiчного хлопчика, який довгих вiсiм рокiв тому неначе вийшов в iнший свiт, мiцно зачинивши за собою дверi.

— І ви нiколи вiдтодi його не бачили? — несмiливо перепитала Поллiанна з вологими вiд слiз очима.

— Нiколи.

— Але ми його знайдемо, мiсiс Керю! Я впевнена, ми його знайдемо!

Мiсiс Керю сумно похитала головою.

— Я не зумiла. Я всюди шукала його, навiть за кордоном.

— Але ж десь вiн мае бути!

— Поллiанно, вiн мiг померти.