Полліанна дорослішає

Коли все настiльки погано, i гадаеш, як тобi скажуть, що можна все витримати завдяки тому, що переживаеш страждання поступово, день по дню, дивно почути, як гарно, що можна переживати щастя поступово, день по дню, i немае необхiдностi зазнати всього щастя одразу в один день!

Наступного ранку, в понедiлок, Поллiанна вперше вирушила до школи сама. Вона вже добре вивчила шлях, до того ж, доволi короткий. Поллiанна з радiстю вiдвiдувала школу. То була невеличка приватна школа для дiвчат, але однаково, то був новий досвiд, а Поллiанна любила будь-який новий досвiд.

Мiсiс Керю, натомiсть, не любила жодного нового досвiду, а того дня iй випало чимало всього нового. У людини, яка вiд усього втомилась, компанiя iншоi людини, якiй дае радiсть усе нове i несподiване, викликае роздратування, коли не щось гiрше. Мiсiс Керю була бiльше нiж роздратована. Вона впала у вiдчай. Але по щиростi, вона змушена була зiзнатись собi, що якби хтось запитав ii про причини такого вiдчаю, вона змогла б навести лише одну: «Тому що Поллiанна така щаслива».

У листi до Делли, однак, мiсiс Керю написала, що слово «щастя» дiе iй на нерви, i що насправдi вона б не хотiла зазнати його знову. Вона визнала, що Поллiанна досi утримуеться вiд проповiдей та повчань i досi не намагалась «схилити ii до гри». Щоправда, дiвчинка безперервно розмовляла з мiсiс Керю про «радiсть», а зрозумiло, що у людини, якiй радiсть незнайома, такi розмови викликають неприязнь.

На другому тижнi перебування Поллiанни у мiсiс Керю роздратування господинi, досi сяк-так стримуване, вилилось у вiдкрите невдоволення. Безпосереднiм приводом до того став оптимiстичний висновок Поллiанни на завершення черговоi iсторii про одну даму з «Жiночоi допомоги».

— Вона брала участь у грi, мiсiс Керю. Ви, мабуть, не знаете, що за гра? Я вам розповiм! Це чудова гра...

Але мiсiс Керю заперечним жестом зупинила дiвчинку.

— Не варто, Поллiанно, — запротестувала вона.

— Звiсно, не для вас, мiсiс Керю! — вигукнула Поллiанна, квапливо перепрошуючи. — Я не мала на увазi пропонувати вам гру. Ви однаково не змогли б у неi грати...

— Я б не змогла?! — вирвалось у враженоi мiсiс Керю, не готовоi визнати, буцiмто вона б не змогла, попри те, що вона, насправдi, не бажала!

— Хiба не очевидно? — реготнула Поллiанна.