Полліанна дорослішає

— Рут, послухай, тобi тридцять три роки. У тебе добре здоров’я, принаймнi воно було б таким, якби ти дбала про себе. Тобi не бракуе вiльного часу i аж нiяк не бракуе грошей. Хто завгодно скаже: такого чудового ранку ти могла б узятися до чогось лiпшого, нiж замкнутись у цьому будинку, наче у склепi, наказавши покоiвцi нiкого до тебе не пускати.

— А якщо я нiкого не хочу бачити?!

— Зроби так, щоб захотiлось.

Мiсiс Керю тяжко зiтхнула i вiдвернулась вiд спiврозмовницi.

— Ох, Делло, як ти не можеш зрозумiти? Я не така, як ти.

Я не можу... не можу забути.

Болiсна гримаса викривила обличчя молодоi жiнки.

— Ти маеш на увазi Джемi, я думаю? Та я не забула його, люба. Хiба ж я могла б... Але хандра не допоможе нам знайти його.

— Наче я не намагалася вiдшукати його впродовж восьми рокiв! — стримуючи сльози, обурилась мiсiс Керю. — І не самою тiльки хандрою.

— Я знаю, люба, –примирливо мовила сестра, — i ми не припинимо пошукiв, аж доки не знайдемо або самi пропадемо.

Але занепадати духом немае сенсу.

— Але я нiчого бiльше не хочу робити, — похмуро пробурчала Рут Керю.

На якусь мить запала тиша. Молодша сестра сiла, дивлячись на старшу схвильовано i осудливо.

— Рут, — нарештi вимовила вона з нотками розпачу, — ти менi пробач, але... ти що, назавжди у такому станi залишишся? Визнаю, ти овдовiла. Але твое шлюбне життя тiльки й тривало один рiк; а чоловiк був набагато старшим за тебе. Ти на той час була майже дитиною, i той единий рiк мае видаватись тобi давнiм сном.

Не допусти, щоб той сон отруiв тобi все життя!

— Нi, ох, нi... — скрушно пробурмотiла мiсiс Керю.

— То що, довго це з тобою дiятиметься?

— Що ж... якби знайшовся Джемi...

— Так, я знаю, Рут. Але, люба моя, невже, крiм Джемi, нiщо в свiтi тебе не тiшить?

— Не бачу такого, на чому б могла затриматись думкою, — гiрко зiтхнула мiсiс Керю.

— Рут! — вигукнула молодша сестра, на мить пiддавшись роздратуванню, але тут-таки засмiялась.

— Ох, Рут, я б тобi призначила дозу Поллiанни. Не знаю нiкого, хто потребував би цього бiльше за тебе!

Мiсiс Керю дещо напружилась.

— Не знаю, що то за «поллiанна», але в будь-якому разi я ii не бажаю, — рiзко вiдказала вона, своею чергою не втримавши роздратування. — Ти не у своему санаторii, а я не твоя пацiентка. Тож не призначай менi процедури i не вичитуй менi.

У Делли Ветербi в очах заграли iскорки, але губи залишились неусмiхеними.