Полліанна дорослішає

Новий Аладдiн (#litres_trial_promo)

Роздiл 1Делла переконала

Делла Ветербi видерлась крутими сходами на ганок сестриного будинку на Комонвелт-авеню i енергiйно тицьнула пальцем у гудзик електричного дзвiнка. Вся вона, вiд облямованого плюмажем капелюшка до черевичкiв на низьких пiдборах, випромiнювала здоров’я, бадьорiсть i завзяття. Радiсть життя бринiла навiть у привiтаннi, з яким вона звернулась до служницi, коли та iй вiдчинила.

— Доброго ранку, Мерi! Моя сестра вдома?

— Та... так, мем, мiсiс Керю вдома, — невпевнено вiдповiла дiвчина, — але вона сказала, ii нi для кого немае.

— Он як? Але я не нiхто, — усмiхнулась мiс Ветербi, — тож мене вона прийме. — Не бiйся, вiдповiдальнiсть я беру на себе, — додала вона у вiдповiдь на переляканий вираз дiвочого обличчя. — Де вона зараз? У вiтальнi?

— Та... так, мем, але... вона справдi казала...

Дарма — мiс Ветербi вже пiднiмалася широкими сходами, i покоiвка, розпачливо озирнувшись на гостю, зачинила за нею дверi.

Рiшуче перетнувши коридор на другому поверсi, Делла Ветербi пiдiйшла до напiвпрочинених дверей i постукала.

— Мерi, що там iще?! — вiдповiв роздратований голос. — Хiба я не казала, що... Ох! Делло? — голос враз наповнився теплом приемного здивування. — Це ти, серденько? Яким вiтром?

— Так, це я, Делла, — радiсно всмiхнулась молода жiнка. — Я поверталася з одноденноi вiдпустки на узбережжi з двома iншими медсестрами. Тож зворотною дорогою до санаторiю забiгла до тебе. Я ненадовго — тiльки заради цього.

З такими словами вона поцiлувала власницю мiнливого голосу.

Мiсiс Керю насупилась, трохи вiдсторонившись вiд сестри. Вираз радiсного пiднесення, що був набiг iй на обличчя, поступився звичнiй масцi пригнiчення й роздратування.

— Звiсна рiч! Я могла б одразу здогадатись! — вигукнула вона — Ти нiколи тут не затримуешся.

— «Тут»?

Делла Ветербi розсмiялась, повiвши рукою навколо. Тодi ii вигляд несподiвано змiнився. Вона нiжно притулилася до сестри.

— Рут, люба, я просто не змогла би витримати у цьому будинку, ти сама знаеш.

Мiсiс Керю роздратовано стенула плечима.

— З якого б це дива?

Делла Ветербi похитала головою:

— Ти знаеш, люба, знаеш. Я категорично не хочу сприймати похмуростi, невизначеностi, скиглiння й гiркоти.

— Менi гiрко, бо я страждаю!

— А тобi не слiд.

— Чом би й нi? Заради чого я маю мiнятись?

Делла Ветербi вiдповiла нетерплячим жестом.