Полліанна дорослішає

Поллiанна каже, вона захопилася грою i нiколи вже ii не припиняла. Причому, що важче бувало знайти щасливий бiк в обставинах, то цiкавiшою робилась гра, i найбiльшою тодi видавалася радiсть.

— Дивина! — пробурмотiла мiсiс Керю, втiм, не до кiнця iще зрозумiвши.

— Ти б iще не таке сказала, якби побачила наслiдки гри в санаторii, — кивнула Делла. — А доктор Еймс каже, вiн чув, буцiмто вона у такий спосiб перевиховала все мiстечко, з якого приiхала. Вiн добре знайомий з доктором Чилтоном, чоловiком, що одружився з тiткою Поллiанни.

До речi, я думаю, той шлюб теж здiйснився з ii легкоi руки: вона примирила двох закоханих, владнавши iхню давню сварку.

— Рокiв зо два тому чи бiльше, — розповiдала Делла, — батько Поллiанни помер, i ii вiдрядили на схiд краiни, до тiтки. У жовтнi дiвчинка потрапила пiд машину. Лiкарi сказали, вона нiколи не зможе ходити. У квiтнi, доктор Чилтон вiдправив ii у санаторiй, i вона лiкувалася у нас аж до минулого березня, майже рiк. Додому поверталася практично здоровою. Бачила б ти цю дитину! Лише одна хмаринка затьмарювала ii щастя: вона, бач, не могла здiйснити пiшки весь шлях додому.

Наскiльки менi вiдомо, цiле мiсто зустрiчало свою улюбленицю з духовими оркестрами й привiтальними транспарантами.

— Утiм, — додала Делла на завершення, — про Поллiанну немае сенсу розповiдати. Їi треба бачити! Тому я сказала, що тобi не зашкодила б доза Поллiанни. Тобi це було б дуже на користь.

Мiсiс Керю гордовито задерла носа.

— Не хотiла б я бути подiбною до тебе, — холодно зауважила вона.

— Я не потребую жодного перевиховання i нi в кого не закохана, з ким менi треба було б миритись. І що менi видаеться нестерпним, — то це мала пуританська проповiдниця, що напучувала б мене, як я маю за все дякувати долi. Я б зроду не стерпiла...

Їi слова перервав сестрин дзвiнкий смiх.

— Ох, Рут, Рут! Поллiанна аж нiяк не проповiдниця! Якби ти тiльки раз побачила ту дитину! Втiм, менi слiд було передбачити. Я ж сама казала, що про Поллiанну немае сенсу розповiдати.

І, звiсно, ти не схильна до знайомства з нею. Але сказати, що вона «пуританська проповiдниця»...

Молоду жiнку охопив черговий напад смiху. Але тiеi таки митi вона посерйознiшала i пильно подивилась на сестру.

— А по щиростi, люба, невже нiчого не можна вдiяти? Навiщо отак марнувати свое життя? Чому тобi не вийти, нарештi, з дому, не поспiлкуватися з людьми?

— Навiщо, коли я не маю такого бажання? Я втомилася вiд людей. Я завжди нудилась у товариствi.