Полліанна дорослішає

І, з Вашого дозволу, я поясню, чому.

Моя сестра, мiсiс Керю, нещасна жiнка — обставини життя геть зламали ii. Вона створила навколо себе безрадiсне гнiтюче середовище, куди не проникае навiть промiнчик сонця. Я думаю, ваша племiнниця Поллiанна едина у цiлому свiтi здатна принести в ii життя крихточку сонця. Чи не дозволите Ви iй зробити таку спробу? Якби тiльки я могла розповiсти Вам, що Поллiаннi вдалося зробити у нас у санаторii! Але переказати це неможливо. Це можна тiльки побачити. Я давно вже усвiдомила, що про Поллiанну немае сенсу розповiдати.

Бо у розповiдях вона постае схильною до повчань самовдоволеною проповiдницею. А ми з Вами знаемо, наскiльки вона далеко стоiть вiд цього. З Поллiанною треба познайомитись, i вона сама себе покаже. Отак я хочу познайомити з нею свою сестру, i нехай би Поллiанна себе показала... Поллiанна, звiсна рiч, вiдвiдувала б школу; але водночас вона б зцiлила зранене серце моеi сестри.

Не знаю, як закiнчити цього листа. Це навiть складнiше, нiж було почати його.

Насправдi, я б його не закiнчувала взагалi. Менi хочеться писати далi й далi, через побоювання, що, перервавшись, я даю Вам шанс вiдмовити менi. Отож, коли Ви справдi схильнi сказати «нi», прошу вас, вважайте, що я знову й знову переконую вас, як менi потрiбна Ваша Поллiанна.

Сповнена надii

Ваша Делла Ветербi».

— Отаке! — вигукнула мiсiс Чилтон, вiдкладаючи листа. — Траплялось тобi читати таку маячню або чути безглуздiше прохання?

— Я не впевнений, — усмiхнувся доктор. — Зрештою, бажання наблизити до себе Поллiанну не видаеться менi абсурдним.

— Але вона в такий спосiб це подае... «Щоб вона зцiлила зранене серце сестри»... Можна подумати, йдеться не про дитину, а про якiсь лiки!

Доктор розреготався вiд щирого серця.

— У певному розумiннi, Поллi, так воно i е. Я сам неодноразово нарiкав, що не можу призначати ii, як призначаю пiгулки чи процедури. А Чарлi Еймс каже, вiдколи Поллiанна прибула в санаторiй i аж до митi, коли вона виписалась додому, вони завжди дбали, щоб кожен пацiент отримав свою «дозу Поллiанни».

— «Дозу»! — пирхнула мiсiс Клiнтон. — Таке скажеш!

— То ти ii не вiдпустиш?

— Отакоi! Звiсно, нi! Невже ти гадаеш, я здатна вiдпустити дитину з геть чужою людиною? Та ще з такою неврiвноваженою... Знаеш, Томасе, я думаю, на мить мого повернення з Нiмеччини я б отримала дитину iз розлитою в пляшечки наклейкою: як приймати, у яких дозах, вiд яких недуг...

Доктор знов зареготав, вiдкинувши назад голову.