Холоднеча. Старі майстри

Це – «Цiлунок» Густава Клiмта, щоправда, темно-безодне i клаптик раю вiдпорцiонованi по-iншому: бiльше першого й обмаль другого. В наступнiй пiсля «Причини» частинi пенталогii «Льох» у зв'язку з садом болгарина, що його протагонiст щоразу минав, прошкуючи на роботу в продуктову крамницю, читаемо: «Садiвник – то було б щось для мене; якби бомби не помотлошили садiвництво Шлехта i Вайнiнгера, в якому я так багато навчився, днесь я був би, мабуть, садiвником» i «Праця садiвника – одна з найкращих для голови i для тiла, вона дозволяе якнайприроднiшим чином позбутися меланхолii i нудьги, а меланхолiя i нудьга – найхарактернiшi риси ества людини» (Т.

Бернгард. «Льох»).

Інтегративна функцiя стае зрозумiлою у зв'язку з метафорою саду в лiтературi й мистецтвi i «лiтературою саду» – згадаймо бодай того самого Адальберта Штiфтера. Обираючи просторово слушнiший вiдповiдник, згадаймо бодай про сад, в якому виростав Тракль, i про сад у творчостi поета. Таким чином, як i славетними iменами пiд епiграфами, оповiдач вводить протагонiста (тобто себе самого i, зрештою, Бернгарда) в простiр культури.

На вiдмiну вiд абсолютно знехтуваноi легенди про садiвника, без легенди про велосипедиста не обходиться жодне дослiдження пенталогii й автобiографiчних мотивiв в iнших творах письменника, як-от роман «Холоднеча», а також жодна його бiографiя. Навiть збiрники праць про творчiсть Бернгарда, в яких не йдеться про пенталогiю, залюбки беруть на обкладинку свiтлину з дорослим Бернгардом на велосипедi.

Легенда про велосипедиста займае третину першоi книжки пенталогii. З погляду оповiдженого часу, вона вiдкривае п'ятикнижжя як таке. Восьмирiчний протагонiст, осiдлавши без дозволу велосипед свого вiтчима i нiколи перед тим не iздивши, вирушае в неблизьку мандрiвку до своеi зальцбурзькоi тiтки. Не досягши мети подорожi (обiрвався ланцюг, i велосипедист злетiв у рiвчак), протагонiст досягае iншоi мети: утвердження власного «я». Однак парадигматичнiсть цiеi легенди полягае не в актi самоствердження, а в ii символiчному характерi. Вона – нiби стисла схема цiлого наративу i ключ до образного свiту й решти творiв письменника.

Зрештою, фрагментарнiсть вiдображае пошматований характер часу, про який оповiдь, – часу наприкiнцi Другоi свiтовоi вiйни, який оповiдач називае «найтемнiшим i з усiх поглядiв найстражденнiшим». Фрагментарнiсть часу виявлялася не лише в змiнах загального плану, а й дуже конкретних, вiдчутних i дотичних до життя протагонiста.