Холоднеча. Старі майстри

Але остерiгайтеся iздити сюди в комарину годину… Бiльше вже вас сюди не потягне… а люди в цей час, будьте певнi, зустрiнуть вас так, нiби з них шкiра здерта; до них не пiдступишся. Я i сам у цей час, як кажуть, не знаю, де приткнутись, i починаю шукати притулку. До того ж настае спека, повне безлюддя, просто-таки як пiсля мору. Вiд комарiв небо темнiе. Напевно, все це через те, що рiчки змiлiли, – зауважив вiн, – а грунт болотнiе». Сьогоднi вiн одягнув червоний оксамитовий пiджак, свiй «богемний жакет».

Вiн уперше одягнувся так, як одягаються малярi, з дуринкою! Ще на свiт не благословилось, а вiн уже маячив за вiкном i притулився головою до шибки, коли я сидiв у iдальнi. Сповiстив про себе стуком у вiконну раму. Велика, дедалi жовтiша пляма. З будинку вiн вийшов, як з'ясувалося, ще о пiв на п'яту, маючи намiр «застати духiв померлих». «Просто жах», – сказав вiн, пiдiйшовши до мене. Хазяйка завчасно зняла для нього дверний засув «за п'ятишилiнгову монету», яку, однак, не хотiла брати. Вiн сказав: «Рiчку чутно навiть нагорi. Жодноi машини. Нiчого. Пташиних голосiв, зрозумiло, теж. Нiчого. Все нiби вмерзло в крижаний панцир». Вiн занурився б у «приблизно схожий свiт». Вiн погрожував цiпком почварам зi снiгу та льоду. Розпластавши руки i ноги, вiн заривався в бiле снiгове покривало. «Як дитя». Лягав i завмирав так надовго, що здавалось, ось-ось замерзне. «Холоднеча всесильна», – казав вiн. Вiн сiв, сказавши: «Найнезбагненнiше для мене – це те, що я снiдаю». Раннi пташки могли б захоплюватися безжально чудовим морозом, йдучи подалi вiд будинку. «Здогад про те, що мороз над усiм пануе, аж нiяк не лякае». Раннiм пташкам свiт вiдкриваеться в своiй дивовижнiй ясностi й iстинi. «Безжальний свiт холоднечi» наступае на них i пiдгортае пiд себе. А якщо вони виспалися, свiт видаеться iм «убезпеченим од божевiлля». Зараз вiн знiме свiй богемний пiджак, сказав вiн; одягнув його вiн лише для того, щоб «витерпiти муку» як данину раннього ранку. «По вiдношенню до свiту це був, звичайно, прогрiх, – сказав вiн. – Адже я вчинив так, нiби я той-таки, яким був колись. Тепер я iнший, все одно що людина, яка народилася на тисячу рокiв пiзнiше. Мабуть, так. Пiсля всiх помилок». Хазяйка принесла каву i молоко, а перед молодим гостем, який сидiв у iншому кутку, наклала «цiлу гору харчiв», як висловився маляр. «Велике цабе, здаеться менi. Чого вiн тут шукае? Можливо, це родич iнженера. Можливо».